Мені не вдалося з’ясувати, відколи людство почало до судді звертатися саме таким чином — «Ваша честь!» Ніякі вишукані вислови, як ось «Ваша світлість!», «Ваша високість!», «Ваше високопревосходительство!» та інші, які чули на свою адресу вельможі чи воєначальники, не могли з ним зрівнятися...
Мені не вдалося з’ясувати, відколи людство почало до судді звертатися саме таким чином — «Ваша честь!» Ніякі вишукані вислови, як ось «Ваша світлість!», «Ваша високість!», «Ваше високопревосходительство!» та інші, які чули на свою адресу вельможі чи воєначальники, не могли з ним зрівнятися.
Вважалося, що особі в чорній мантії, яка дорожить честю, можна повністю довіряти, не сумніватися в її об’єктивності. Недаремно кажуть: «У суд приходять дві правди, а виходить одна». Та якось язик не повертається сказати «Ваша честь!», якщо суддя роздратовано кричить на безневинного відвідувача, не бажає його навіть вислухати. Чоловік, який працює підприємцем, вперше поспілкувавшись з служителем Феміди, був шокований неприязню. В редакції він розповів: «Я подав заяву. Приніс додаткові дані. А суддя сердито кричить раз по разу: «Чого ви хочете?», «Чого вам треба?». Кажу: «Почитайте. Там все написано». А вона безапеляційно: «Приходьте з адвокатом». Згодом чоловік відмовлявся взагалі йти в суд — боявся. «Адже вона мені рот закриває», — скаржився. Це ж треба — в суд страшно заходити! Можна було б засумніватися, що може бути такий дратівливий суддя, якби подібний прийом ця ж особа не влаштувала у свій час автору пропонованого матеріалу, відповідачу по справі. Було принизливо, бо суддя, бесідуючи з позивачем, який майже через рік звернувся до редакції із спростуванням інформації, щоб заробити грошей, виявила до нього неабияку поштивість. Цікаво, що коли я розповів про ці випадки двом керівникам судів, то вони відразу вгадали прізвище судді. Отже, при бажанні можна легко встановити, чи личить людині чорна мантія. З цього приводу пригадується історія з недалекого минулого, коли в Шацьку «їхня честь» в тапочках, футболці, спортивних штанях відправляв судочинство. А інший тамтешній арбітр, не обмежуючись вуграми, забажав «зелені» і опинився на лаві підсудних аж в Рівненському апеляційному суді. Все почалося із пиятики, звичайної аморальщини, неповаги до працівників суду, скандалів. До речі, не можна пригадати, щоб за радянської влади когось із суддів притягували до кримінальної відповідальності, а тепер є прецеденти. Після цього стає зрозуміло, чому нинішній голова Волинського апеляційного суду області Петро Філюк на зібраннях, конференціях постійно нагадує колегам саме про моральні аспекти. — Зневага до людей особи, яка має статус судді, — це найбільша вада, — каже Петро Тодосьович. — Я це не сприймаю навіть не як голова суду, а як громадянин. Коли я дізнаюся про такі речі — грубість до людей, то для мене має навіть менше значення кількість скасованих рішень вищою інстанцією, прийнятих таким суддею. Ось зараз я буду ініціювати питання по відношенню до двох осіб про неможливість їхнього безстрокового призначення на посади суддів, в тому числі і в зв’язку з неповажливим ставленням до людей. Я вважаю, що все грунтується на духовній основі: як ця людина виховувалась у сім’ї, які моральні принципи сповідує, а вже звідси — професіоналізм і чесність. Заслужений юрист України Леонід Матящук, котрий чесно працював багато років на високих посадах в судах області та юстиції, вважає, що необхідно глибоко вивчати суто людські якості кандидата в судді, аби не потрапляли на цю посаду особи, схильні до пияцтва, зловживання владою, пихаті, зазнайки, слабохарактерні, безпринципні, черстві, бездушні... І тому пропонує, щоб в проекті Кодексу судової влади було внесено пункт про те, що на посаду судді не може бути рекомендована особа, яка не має високих моральних якостей. Такий запис поставить завдання про визначення якостей, які слід вважати високими, моральними, а також спосіб їх виявлення та вивчення. Процедура призначення на відповідальну посаду судді потребує широкого обговорення, а не лише здачі іспитів. Можна собі уявити, як непросто було налагоджувати контакти з населенням молодому судді Віктору Мачульському, який потрапив у Шацьк, коли представники третьої влади втратили будь-який авторитет. Тепер він, як велить закон, очікує вирішення питання про безстрокове затвердження на посаду судді. До речі, нарешті, в селищі буде реконструйовано приміщення для суду. Яке буде рішення щодо Мачульського, це справа високих інстанцій. Але «знизу» видно людяність і доступність Віктора Мачульського як судді. Майже п’ять років проживав він у гуртожитку, лише на вихідні приїжджав в Луцьк до сім’ї. Земельну ділянку для будівництва йому виділили на задвірках. Після деяких роздумів Мачульський зрозумів, що будівництво індивідуального житла не «потягне», не з його суддівською зарплатою. Хоча, напевне, якби налагодив корисні зв’язки в цьому прикордонному районі, то особняк мав би не згірший, як у митників. Один відомий суддя сказав дещо цинічно, але прямо: «Якщо господар добре не годує свого собаку, то вона шукає місце, де поїсти». Це щодо забезпечення суддів. Кажуть, тепер судді отримуватимуть 20 тисяч гривень щомісячно. Мабуть, з такою зарплатою, та ще взявши кредит у банку, можна подбати про власне житло. Але ж навіть попередні обіцянки — п’ять тисяч гривень для місцевих суддів — не виконані. В області трохи більше ста суддів. Це така посада, що при бажанні можна жити, взагалі не отримуючи зарплати. Але якщо хочемо мати незалежного суддю, то він не повинен ходити з простягнутою рукою, оглядатися на місцеву владу чи товстосумів. Ще один парадокс: при підвищенні зарплати суддям забули про рядових працівників суду, які перші зустрічають відвідувача. Це, як вважає голова апеляційного суду області, навіть не етично. Суд і несправедливі порядки?! Якось довелося зустріти біля апеляційного суду області літнього чоловіка з паличкою, який запитав: «А сюди можна заходити?». Таке враження на нього справив нинішній, можна сказати, палац правосуддя. Не тільки можна, але й треба, бо зручності насамперед створювалися для людей, а не тільки для суддів. Зусиллями обласної влади і завдяки енергії Петра Філюка у Луцьку постало чи не найкраще приміщення обласного суду в Україні. З яким настроєм виходять з нього чи з інших менш впорядкованих судів люди? Адже в суди звертається кожен п’ятий житель Волині. Доводилось бути на судовому процесі, який вів заступник голови Луцького міськрайонного суду Михайло Квятковський. Уважне ставлення до всіх сторін, терплячий і доскіпливий розгляд «циганської» кримінальної справи про втрату найбіднішими людьми квартир — це відразу впадало в очі. Після винесення суворого вироку апеляційний суд дещо зменшив покарання членам організованої злочинної групи. Але це не вплинуло на авторитет судді. Як вдалося з’ясувати, думки членів апеляційного суду розійшлися. Багато хто вважав, що вирок змінено безпідставно. Надто багато було вчинено злочинів, а основне — особливо тяжкі наслідки. Голова апеляційного суду області Петро Філюк роз’яснює, що якраз в тому і полягає обов’язок колегії суду, щоб після того, як пройде чимало часу, оцінити зміну обставин, врахувати компенсацію шкоди потерпілому тощо. У розмові Михайло Квятковський зазначив, що основними якостями судді вважає професіоналізм, порядність, чесність. А ще суддя повинен бути психологом. — Треба мати терпіння не тільки вислухати, але й відкласти розгляд справи — і раз, і вдруге, перевірити якісь факти, витребувати документи, призначити експертизу, — каже Михайло Семенович. — І тим більше повинна бути увага до людини, яка не має адвоката. Простіше всього сказати: мовляв, це ваші проблеми. І все ж, думається, не названо одну із основних якостей судді — мужність. Недаремно фахівці кажуть, що саме досвідченому судді Квятковському доручають розглядати справи, які потребують принципових рішень. Коли розглядається справа про бандитизм, організовану злочинну групу, то особливо в останні роки є і реальні погрози, і спокусливі пропозиції. Як сказав Михайло Квятковський, в суспільстві чомусь панує хибна думка, що суддя не відповідає за свої промахи. І далеко не завжди в цьому треба бачити злий умисел. У народі кажуть: «Де два юристи, там три думки». І все ж про корупцію в судах говорять усі, кому не ліньки, а особливо ті, хто справу програв. Небезпідставно розповідають, що існують тісні зв’язки суддів з адвокатами і правоохоронцями. Винуватці залагоджують грішми свою провину перед потерпілими, а прокурор чомусь не вносить протест в апеляційний суд. І фактично злочинці уникають справедливого покарання. Наскільки це поширене явище — сказати важко. Хочеться до читачів донести ще одну проблему, про яку небезпідставно говорять керівники різних відомств. Чому з розрекламованих гучних справ, порушених правоохоронцями, виходить пшик? Чому, здавалось би, явні грабіжники чи хабарники відбуваються умовним покаранням? Зрештою, де справи в судах про організаторів волинського клондайку? Легше всього справу порушити. Але як кваліфіковано довести її до суду? Річ у тім, що суддя досліджує і оцінює лише надані слідством докази, а це нерідко буває, як сказав прокурор області Микола Франтовський, «макулатура». Михайло Квятковський називає справи, які розвалюються в ході розгляду, «художніми творами», навіть якщо є 10—15 томів. Їх творять непідготовлені молоді слідчі, які часто не затримуються на посадах через низьку зарплату. Підготовлені юристи куди більше заробляють у приватній фірмі, ніж на посаді слідчого чи судді. Це при тому, що серед адвокатів є справжні «зубри». Петро Філюк стверджує, що якість справ, котрі потрапляють у суд, з кожним роком погіршується. І це загальнодержавна проблема. А пляма лягає на суди: чому м’яке покарання, чому відпустили і не засудили?.. Один з керівників Державної судової адміністрації якось сказав: «Професійних суддів матимемо тільки тоді, коли купимо їх за гроші як менеджерів». А як бути з іншим твердженням, що і при поганому фінансуванні чесний суддя, що дорожить своєю честю, буде працювати в інтересах людей, а випадковий «менеджер» братиме хабарі, скільки йому не дай. В пресі з’являються навіть негласні прейскуранти за послуги, які нібито надають незалежні від закону судді: цифри від 1000 доларів і вище. З цих дражливих питань цікаво послухати думку нашого відомого правника, члена Вищої ради юстиції, голови Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабінеті Міністрів Сергія Сафулька. Зрозуміло, що йому як адвокату неетично висловлюватись щодо поведінки наших суддів, але він все ж сказав, що й на волинських служителів Феміди у Вищу раду юстиції надходить чимало скарг. Ось його особисте бачення проблем: — На мій погляд, порядок добору кандидатів на професійні посади суддів у нашій країні вкрай недосконалий. На посаду судді, як правило, рекомендують людину, яка має підтримку місцевої державної адміністрації і голови апеляційного суду. Тобто система відбору є закритою, немає відкритого конкурсу. Таке наше законодавство. Сама процедура не продумана: кваліфікаційна комісія, яка приймає іспити, діє за закритими дверима — не прозоро. Засідання Вищої ради юстиції в повному складі ніколи не проходить через зайнятість її членів. Кожному претенденту приділяється максимум 3—5 хвилин (матеріали готує апарат ради). Які в нього принципи життя, мораль, ставлення до людей — це все залишається за процесом прийняття рішення. Я дійшов висновку, що притягнути суддю до дисциплінарної відповідальності дуже складно, звільнити з посади — надзвичайно важко. Тому й багато прийнятих рішень викликають як критику суспільства, так і незадоволення осіб, які звернулися до суду. Словом, не тільки прості громадяни, далекі від суддівської кухні, але й компетентні спеціалісти не в захопленні від служителів Феміди, які вирішують долю людей, розглядають господарські справи, де рахунок йде на мільйони доларів. Невже третя влада стає не тільки незалежною, а й неконтро-льованою?..
