ЧОМУ ЗАПИТАННЯ НАШОГО ЖУРНАЛІСТА НЕ СПОДОБАЛОСЯ ПРЕЗИДЕНТУ УКРАЇНИ

-...Добрий, інтелігентний Віктор Ющенко - хороший Президент для таких країн, як Естонія, Латвія, Чехія, а от для України, то... Як ви збираєтеся стати, можливо, іншим,- я б не сказав твердішим,- але іншим Президентом для України?

ДІАЛОГ З ПРЕЗИДЕНТОМ
У ньому взяв безпосередню участь і журналіст “Волині” під час зустрічі Віктора Ющенка з журналістами центральних і регіональних ЗМІ в Харкові

Володимир ЛИС

Якщо говорити про місто, яке називають першою українською столицею, то встигли запам’ятатися силуети кількох справді гарних соборів, окремі вулиці, схожі чимось на львівські. Але на знаменитій, найбільшій в Європі площі Свободи так само височіє пам’ятник Леніну, на сусідній площі — пам’ятник “героям революції”, а на вулицях і в крамницях чули виключно російську мову. Коли ж запитали в якогось харків’янина про дорогу українською, то він, бідака, аж злякався і напівістерично закричав: “Нічєго я нє знаю і нічєго нє скажу...”. Втім, не довелося почути української мови і з вуст студентів юридичної академії, в якій і відбувалася зустріч Віктора Ющенка з журналістами.
Що ж до самої зустрічі, то, як сказала на її початку новий прес-секретар Президента Ірина Ванникова, цього разу вирішили відмовитись від традиційного формату прес-конференції. Бо, як наголосила вона, Президенту “важливо саме почути вас, почути ваші міркування щодо проблем вашого регіону, поговорити з вами як з носіями реальної інформації про справжнє життя в регіонах України”. Отож, за задумом працівників президентської прес-служби у першій половині зустрічі до мікрофона мали підходити представники різних регіонів — Центру, Заходу, Сходу, Півночі й Півдня, — розповідаючи про свої області, обстановку із свободою слова на місцях та ділячись своїми міркуваннями і задаючи питання Президенту. Як мовиться, діалог очі в очі. Так воно і відбувалося спочатку, ось тільки замість запланованих восьми представників регіонів встигли виступити лише чотири. Основна причина, що і журналісти зловживали часом, мабуть, радіючи можливості поспілкуватися з главою держави, і сам Віктор Ющенко відповідав дуже розлого.
У своєму вступному слові Президент наголосив, що переконаний, “якщо ми говоримо про журналіста, який має власну позицію, здатний цю позицію довести, то ми говоримо про одного з рушіїв нації, державної і національної ідеї”. Приємне, що й казати, визначення. А ще серед висловлювань вступного слова відзначимо, як виявилось, для декого викличне привітання з річницею проголошення ЗУНР, думки про те, що коли комунальною сферою буде займатися тільки держава, у нас будуть такі справи, як вони є сьогодні. Була певна критика і на адресу харківської влади, і на адресу опозиції, і слушні міркування про те, як має проходити реформа судової влади і судової системи. Знову було наголошено, що Україна має вступити до СОТ у грудні нинішнього року, що має бути лише європейський вибір України.
Після Анастасії Трускової з Вінниччини і Світлани Деркач із Донецька з Президентом України спілкувався як представник Західного регіону журналіст “Волині”. Зважаючи на інтерес читачів, котрі не всі змогли подивитися пряму трансляцію зустрічі Президента із журналістами на УТ-1 і П’ятому каналі (а інші телеканали подали інформацію доволі скупо), наводимо діалог з Президентом повністю.
Володимир Лис:
— Я представляю газету “Волинь”. Це газета, яка виходить хоч і в невеликій області, але тричі на тиждень, великим форматом, має загальний тижневий тираж понад 220 тисяч примірників і успішно просувається в інші регіони.
У нашому регіоні є також реальна свобода слова. У нас навіть іноді ця свобода слова аж зашкалює, тому що з’явилися уже газети не лівого, а крайньо правого напрямку, які спеціалізуються тільки на тому, що обливають брудом представників місцевої інтелігенції, письменників, діячів культури і т. д. На думку багатьох, вони виконують певне замовлення.
Повинен сказати, що Волинь — це не тільки край лісів і озер. У нас виготовляється значна частина українських підшипників, автомобілів, приладів, не говорячи вже про таку розкручену марку, як “Торчин продукт”. У нас є молодий, енергійний голова облдержадміністрації, новий мер Луцька, в якого є дуже цікаві плани і вже напрацювання. І я хочу з цього приводу задати два питання. В нас є регіональні програми, у тому числі ті, які стосуються історико-культурних заповідників: “Старе місто”, “Володимир-Волинський” чи “Княжий Володимир”, відомого, напевне, Шацького природно-національного парку, а також розвитку зеленого туризму, створення аквапарку в Луцьку. У нас є також чимало замків і територій, які справді потребують підтримки, реставрації. Зокрема, те озеро, яке оспівала Леся Українка,— Нечимне. Не вистачає одного — коштів.
Чи готові ви як Президент, Вікторе Андрійовичу, підтримати ці програми? Принаймні, до десятка таких програм, які є в нашому регіоні, приваблювали б туристів, розвивали зелений туризм, зрештою, підносили честь і гідність країни. Я розумію, що Батурин це добре, але й на Заході у нас є чимало такого, чим Україна мала б гордитися.
І ще одне. На 2007 рік уперше в історії незалежної України передбачено надзвичайно малу кількість коштів на культуру, у бюджеті всього 0,4 відсотка. І зараз у сфері культури, в театрах, бібліотеках, ансамблях буквально паніка, бо передбачається чергове скорочення. Тих 500 з чимось мільйонів гривень, які передбачаються, навіть не вистачає на зарплату, не кажучи вже про якісь масові культурні заходи і втілення інших програм.
У нашій газеті є така рубрика “Суботня розмова”, і до неї ми проводимо опитування наших читачів на актуальні питання нашого життя. Недавно одна читачка в цьому ж опитуванні розповіла, як вона голосувала, підтримувала кандидата на пост Президента Віктора Ющенка. Вона сказала такі слова, що добрий, інтелігентний Віктор Ющенко — хороший Президент для таких країн, як Естонія, Латвія, Чехія, а от для України, то... Як ви збираєтеся стати, можливо, іншим,— я б не сказав твердішим,— але іншим Президентом для України? Тому, що, можливо, справді Україні потрібні якісь не тільки хороші програми, хороші слова, а, очевидно, і рішучі кроки — і президентського крила влади, й інших гілок влади.
Віктор Ющенко:
— Дякую. Почну з того, що вже протягом двох років у нас в рамках державного бюджету йде фінансування близько 200 програм, на 80 відсотків — це регіональні програми, які належать до теми культури, архітектури, мистецької спадщини. Хотів би сказати, що, можливо, за останній рік—півтора ми найбільш якісно реалізували такі проекти, як “Мистецький арсенал”, щодо якого я можу дати більш ширшу відповідь тоді, коли цього проекту стосуватиметься запитання. У хороших темпах відновлення перебувають Батуринський проект, “Кам’яна могила”. Уперше за п’ятнадцять років взялися за відновлення такого проекту, як “Запорізька Січ”. Надзвичайно динамічно розвивається проект “Херсонес”, у тому числі й із залученням ЮНЕСКО. Там працює кілька археологічних програм з міжнародних університетів. Це те, що було закрите ще декілька років для розвитку.
Що стосується бюджету на наступний рік, то тему культури, тему розвитку, захисту мови я особисто триматиму під контролем. Культура не постраждає в бюджеті 2007 року в частині фінансування. Окрім того, я хотів би сказати, що кілька місяців тому видано указ, який стосується розвитку етнічних центрів України. Це Сорочинці, Опішня, Косів, Петриківка. Мета — відновити традиційні ремесла, які розвивалися в цих регіонах, і дати державну підтримку. Це, до речі, проект, який був спеціально розроблений Секретаріатом Президента з представниками народних промислів, які об’єднані сьогодні в різні аматорські й професійні групи.
Тому я думаю, що в цьому плані увага до цього питання є. Я акцентую ще на контролі питань, пов’язаних із фінансуванням культури, мовного розвитку, вони порушувались і на останньому з’їзді письменників України.
Що стосується вашої останньої репліки, то в Україні є Президент той, якого вибрали. Я такий, яким був два роки тому, три роки тому. Це мій світогляд, моя система цінностей, з якою я живу як людина, за яку я страждаю, плачу свою велику ціну. І ця людина називається Віктор Андрійович Ющенко.
Відверто кажучи, в цей момент мені хотілося сказати, що голосували ми не за теперішнього Віктора Ющенка, який втрачає позицію за позицією, а за того, який промовляв на Майдані слова, які відгукувалися солодкою надією в українців справді різних регіонів — і тих, котрі тамували їх у серці роками, і тих, котрі під впливом Ющенківських слів ставали справді українцями. Про боротьбу з владою колишньою, корумпованою, про бандитів, які сидітимуть в тюрмах, про нову, зовсім іншу владу, яка керуватиметься іншими критеріями й іншою мораллю. Але я стримався, бо пошкодував його не так як Президента, а як людину, на яку справді тиснуть і наїжджають ті, котрі користуються не законами, не мораллю, не європейськими категоріями, а тими ж “понятіями”, що з усією очевидністю повертаються в наше життя. А роздуми Віктора Андрійовича, його слова про те, що ми все одно мусимо утверджувати в житті цінності європейські, що повинні звикати до того, що вирішальне слово у конфліктних питаннях суспільного й особистого життя за судами, слово яких є остаточним, що іншого вибору в нас, як іти за голосом своєї совісті і моралі, нема, ці слова і роздуми не можуть не відгукнутися в душах і серцях тих, хто хоче справді жити інакше і не повертатися до колишнього. Ось таке суперечливе враження.
Це враження посилилося вже наступного дня, коли у Верховній Раді знайшов відображення один з моментів, про які говорив Президент. Він заявив, що підпише указ про створення конституційної комісії, мета якої — запросити до “круглого столу” всіх учасників політичного процесу. Перш за все, представників українського парламенту, уряду і відповідних парламентських фракцій, комітетів, органів місцевого самоврядування для формування єдиної позиції в питаннях українських перспектив, у питаннях, які стосуються основ національної Конституції і законів, які формують основу державного управління. Подання Президента щодо створення конституційної комісії Верховна Рада з ходу заблокувала і на пропозицію сумновідомого Євгена Кушнарьова, принаймні, відклала розгляд цього питання на кілька тижнів, які, звісно, за нашою політичною традицією можуть розтягнутися на місяці.
Але все ж у відповідях на запитання журналістів проглядалася рішучість Віктора Ющенка таки відстоювати кардинальні основні питання, вкрай важливі для життя Української держави. Зокрема, він заявив, що перебування іноземних баз, у тому числі Чорноморського флоту у Севастополі, суперечить українській Конституції, хоча й варто дотримуватися тієї угоди, яка вже є. Він заявив, що й надалі буде відстоювати національні інтереси і не підпише жодного закону, який суперечив би цим інтересам. Президент не уявляє, як дві, три чи чотири економіки можуть йти синхронно при вступі до Світової організації торгівлі. Кожна національна економіка має свої особливості й свої інтереси, свої завдання, а отже, про одночасний вступ до СОТ Росії й України не може йтися.
Віктор Ющенко досить спокійно відреагував на гаряче запитання щодо звільнення Верховною Радою Ліхового і Зварича з міністерських посад та призначення старих-нових Богуцького і Лавриновича. Він рішуче відкинув тезу про опозиційність Президента до Кабінету Міністрів як нереальну. Дуже високу оцінку отримала діяльність “Нашої України” як політичної партії демократичного спрямування, де за словами Президента, справді виявилися різні позиції, а не голослівне політиканство. Ющенко переконаний, що час ще віддасть належне діяльності нашоукраїнців.
Під час зустрічі Президента був і прикрий момент, коли журналістка із Харківщини жбурнула йому в обличчя аркушики із власними запитаннями. І зал був на стороні Віктора Андрійовича, що можна не поважати його як людину, але треба поважати Президента України. Тим більше, що коли їй надали слово, ця жіночка не сказала нічого нового, а відстоювала, по суті, позиції вчорашнього дня, хоч і намагалася захищати своїх колег із районних газет. Ми, очевидно, справді не навчилися спілкуватися по-новому і по-європейському. Хоча те, що в залі аплодували тим, хто задавав різкі й не зовсім приємні запитання, свідчить про те, що основні принципи Майдану, про які тепер говорять ледь не іронічно, лишилися в наших душах, не гаснуть і дозрівають, як добре посіяне зерно.