ЩО УТВЕРДИТЬ НАС ЯК НАЦІЮ

«Хоч я народжена в Канаді, маю щиро подякувати своєму батькові, як і іншим, за те, що вони подбали, щоб ми знали наше минуле, щоб ми гордилися українським походженням та володіли мовою наших батьків».

Надя ЯЦИК,
президент Освітньої фундації Петра Яцика
(м. Торонто, Канада).

То був, можна сказати, ляпас не лише тодішній українській владі, а й усій політичній та інтелектуальній еліті країни: на десятому році її Незалежності українець-емігрант, українець-мільйонер подав аж надто яскравий приклад патріотизму, та не словесно-крикливо-декларативно, а любові до роду й народу на рівні конкретної справи. Організований і, що найголовніше, профінансований Петром Яциком конкурс на краще знання української мови серед школярів викликав у декого нерозуміння і навіть спротив: змагання з української мови в Україні? Та ще й гроші, які переможцям платити? «А чому б і ні? — заперечували Яцик і його однодумці. — Чому творча праця, інтелект не можуть мати матеріальної винагороди?». Час від часу телебачення нам розповідає то про дитину-вундеркінда, що в оригіналі читає Шекспіра, та українською розмовляти не вміє, то про тенісистку, яка, вигравши міжнародний турнір, вирішила частину «призових» потратити на вивчення англійської мови. Сам Петро Яцик про нерідномовність українців висловився так: «Це не звучить природно. Іззовні це звучить якби пси нявкали».
Зрештою, конкурс, що після смерті великого українця-мецената носить його ім’я, став дуже престижним, здобув і всенародне визнання, і державну підтримку. В ньому щорічно беруть участь понад п’ять мільйонів школярів і студентів не тільки в нашій країні, але й за її межами. Дипломи, які отримують школярі — переможці конкурсу, стають своєрідними рекомендаціями для вступу у вищі навчальні заклади.
Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика традиційно стартує в День української писемності та мови. Урочисте відкриття його відбувається в різних регіонах України. Третій конкурс, у 2002 році, взяв початок від Лесиного творчого й нашого спільного духовного джерела в селі Колодяжному на Волині. Сьоме, цьогорічне змагання шанувальників української мови розпочинає свій шлях на древньоісторичній чернігівській землі.
На прохання ведучого рубрики думки про Слово як основу життя й культури та проблеми вивчення мови й літератури в школі надіслали для газети публіцист Володимир Яворівський та педагог Євгенія Назарук.


НІХТО ЇЇ ІЗ НАШИХ УСТ НЕ ВИРВЕ
Наша історія так склалася, що ми мусимо робити все для того, аби хоч трішечки підняти рідну мову. Я хочу, щоб ми на одну мить озирнулися назад, в історію, і ще раз нагадали, що мова для нас, українців, це щось набагато більше, ніж просто спосіб спілкування, спосіб взаємин. Набагато більше. Згадаймо бодай один епізод. Знищено Запорізьку Січ. На наших святинях росте лобода і каркає вороння. Нас уже начеб немає. Ми виштовхані зі світової історії. Ми не маємо своєї. Тінь забуття над нами. І раптом нація буквально ловиться за оте останнє рятувальне коло, яке в неї було, за Слово. І з найглибших глибин своїх, із якихось тайників неймовірних духовних дістає Тараса Шевченка і віддає йому це слово для того, щоб він врятував Україну.
І ми сьогодні можемо сказати про те, що ми — українці, що наша духовна державність існувала завдяки нашому українському слову. Хочу нагадати також про те, що від українського Слова пішло наше письменницьке товариство, в якому зародився рух за незалежність нашої держави. Хочу потішитися сьогодні разом з моїми колегами Миколою Жулинським, Петром Перебийносом, Анатолієм Дімаровим, Анатолієм Погрібним, одним з ініціаторів цього конкурсу Михайлом Слабошпицьким... Ми повстали проти страшного кучмівського режиму і вийшли на вулиці, і це був початок Майдану, початок нашої революції. Тому, дорогі діти, ми передаємо вам найдорожче, найсвятіше — нашу рідну мову.
Не звертайте уваги на те, що дехто з сьогоднішніх владців говорить, що він захищатиме російську мову. Від кого? Від кого її захищати в нас, в Україні? Я не бачу жодних причин! Слава тобі, рідна наша, свята наша, прекрасна мово! Слава вам! Слава Петрові Яцику! Це чисто український парадокс. Ми відправили Яцика за кордон, висловлюючись фігурально, — і він збудував половину Канади, аби заробити великі гроші і вкласти їх у розвиток української мови. Слава вам, Петре! Може, найбільше, що ви зробили, це заснували цей конкурс. Добра і щастя тобі, Україно! Ми нашу мову нікому не віддамо. Якщо вона пережила, хтось підрахував, 642 циркуляри, укази про заборону української мови, то сьогодні її з наших уст вже не вирве ніхто.
Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ.
(З виступу на П’ятому міжнародному конкурсі з української мови
імені Петра Яцика).

ЯК ВИХОВАТИ МОВНУ ОСОБИСТІСТЬ?
Свого часу американський священик італійського походження отець Гіно Бароні вдало підмітив, що є дві найцінніші речі, яких ми можемо навчити наших дітей: це любов до свого родового коріння і можливість досягнути неба. Ці мудрі слова є повчальними для кожної нації, тим паче, такої, яка сама себе поважає і хоче, щоб її поважали в світовому просторі. Неможливо виростити, виплекати справжню українську душу без усвідомлення нею її предківських чеснот і навчити прагнути неба, коли їй “всьо равно”, яку вона сповідує мораль і якою мовою розмовляє.
Мусимо виховати мовну особистість. Дослідження в галузі психолінгвістики (О. Леонтьєв, Л. Виготський, С. Рубінштейн) дають підстави твердити, що для повноцінного спілкування людина повинна швидко орієнтуватися в мовному середовищі, правильно спланувати своє мовлення, знайти адекватні засоби для передачі його змісту. Що маємо натомість? Сучасне українське суспільство в цілому не відзначається високою культурою і етикою мовлення. Не вистачає слів для аргументованої дискусії, лексика переплетена словами-паразитами зросійщеного “пошиття”: карочє, тіпа тощо.
Зазвичай усю відповідальність за це покладають на вчителя-словесника. Мовляв, його безпосереднє завдання — навчити мовної культури дітей. Для цього ж (окрім програмового матеріалу) введені уроки розвитку зв’язного мовлення. Та, на жаль, діюча навчальна програма пропонує на вивчення цього розділу в 10 та 11 класах всього по п’ять годин на рік. Тим часом із художнього життєпису Івана Пільгука “Григорій Сковорода” дізнаємося, що тоді, коли майбутній філософ навчався в Києво-Могилянській академії, «свої знання виявляли спудеї на диспутах та в письмових роботах. Дозволялося навіть висловлювати власні міркування, хоч би вони й заперечували сказане лектором».
Важливу роль у вихованні мовної особистості відводиться книзі. Спонукати дітей до читання повинні не тільки вчителі, але й батьки. Вчителю для більшої зацікавленості було б не зайвим розповідати, яку роль відігравали книги в житті видатних людей. Так, І. Я. Франко ще школярем зібрав невеличку бібліотеку — 500 томів.
Книжкові полиці часто-густо пропонують таку продукцію, яка калічить, а не розвиває мовну особистість. У той час, як хороша книга може так і не потрапити до читача. Недаремно Ліна Костенко заявила, що наші генії перебувають “в умовах заблокованої літератури”. Прикладом цього є діюча програма з української літератури для загальноосвітніх закладів (2001 р.), якою послуговується щоденно вчитель. На вивчення рідної літератури в старших класах відведено всього дві навчальні години на тиждень. Кіноповість “Україна в огні” Олександра Довженка потрібно “втиснути” в один урок, “Собор” Олеся Гончара — у два уроки, Івана Багряного “Тигролови” — в один урок...
Отож, вочевидь, найдієвіше було б спонукати державу прислужитися цій важливій справі — вихованню мовної особистості українця. Так, як, зокрема, це зробили у Франції. Стаття № 1 Конституції країни проголошує: “Французька мова — національний скарб”. Стаття № 2 вимагає: “Уся документація, що існує у Франції, ведеться виключно французькою мовою”. Стаття № 11: “Усі екзамени, конкурси, захисти дисертацій проводяться лише французькою мовою”. Стаття № 12: “Теле- і радіопередачі створюються французькою мовою”. До речі, коли гімн Франції “Марсельєзу” мали колись знати напам’ять старшокласники, то тепер ця вимога поширюється на дітей, починаючи з шести років.
У Польщі проводиться всепольський конкурс на майстра польської орфографії, в якому беруть участь представники всіх суспільних наук. Також у цій країні по варшавському радіо щодня з сьомої до восьмої години ранку професор відповідає на найрізноманітніші запитання, пов’язані з культурою мови. Чи не варто, щоб і ми, українці, запозичили все краще, що вже створене мовним світовим простором? Політична еліта ні в якому разі не повинна стояти осторонь цієї проблеми. Вона мусить діяти! Бо інакше ніколи нам не дістатися високого українського неба.
Євгенія НАЗАРУК,
учитель української словесності загальноосвітньої школи І—ІІІ ступенів села Лище Луцького району.

ЯКБИ МИ ВЧИЛИСЬ ТАК, ЯК ТРЕБА...
Навряд чи можливо виховати мовну особистість без хоча б часткового освоєння багатющих покладів витвореної протягом віків народної і сучасної фразеології, тих словосполучень, які надають мові найбільшої яскравості, свідчать про те, що вона жива, діюча, емоційно приваблива. Тому організатори конкурсу імені Яцика уже не для Гриців (згадаймо “Грицеву шкільну науку” Івана Франка), а для Богданів, Русланів, Юль та Альон пропонують завдання, які стосуються і сучасної лексики, і образної народної мови.
“Акселерація”, “дилер”, “екзил”, “екзальтація”, “експресія” — не всі учні достатньо підготовлені для того, щоб пояснити значення таких слів. Та більше все-таки спотикаються конкурсанти на фразеологізмах. Ось як, наприклад, один школяр виконав завдання, в якому треба було дописати другу частину сталого вислову: “Чув дзвін — іди на урок”, “Вовка боятися гірше, ніж зайця”, “Краще синиця в жмені, ніж горобець в голові”.
Відтак хотілося б звернути увагу школярів (і не тільки) на особливості українських фразеологізмів, які дуже часто звучать у російськомовних варіантах. Адже вони не завжди перекладаються дослівно. Ось кілька прикладів: “Без труда не вынешь рыбки из пруда” — “Без труда нема плода”, “щоб рибу їсти, треба в воду лізти”, “печені голуби не летять до губи”; “болтать языком” — “молоти (ляпати, клепати, плескати) язиком”, “базікати”; “бразды правления” — “кермо (стерно) влади”; “была не была” — “будь що буде”, “пан чи пропав”; “бумажная волокита” — “паперова тяганина”; “битый час” — цілу-цілісіньку годину”; “бить в набат” — “бити (дзвонити) на сполох (на гвалт)”; “на чужой каравай рот не разевай” — “на чужий коровай очей не поривай”, “на чужий шматок не розкривай роток”; “блеснуть умом” — “сяйнути (блиснути) розумом (знаннями, талантом, хистом)”.
Як бачимо, українські образні вислови відзначаються багатоваріантністю і витонченістю. Насамкінець наголосимо ще раз: “блиснути знаннями” в конкурсі імені Петра Яцика не тільки престижно, але й вигідно.