90-річна зв’язкова УПА з Волині ще сама пече хліб, а в день поважного ювілею гостей зустрічала піснею

Її хату видно здалека, як дороговказ на горищі прилаштований жовто-блакитний прапор, а все подвір’я і город обсаджені мальвами, які ще де-не-де радують різнокольоровим цвітом. У селі її часто звуть гуцулкою, галичанкою, бо народилась на батьківщині Роксолани, рухівкою, націоналісткою і бандерівкою – за патріотизм і справжню, непідкупну любов до України. Ця невисокого зросту жінка, яка багатьом запам’яталась в українському вбранні з пацьорками, не по роках жвава і непосидюча, і не скажете, що нажала півтори копи літ (так і кортить оту дев’ятку перевернути навпаки) - вийшла зустрічати нас до хвіртки.

Заходимо у її скромне сільське, але колоритне помешкання. У сінях з вибіленими стінами стоять давні вишиті картини, багато вишивки і в світлиці, а покуття вбране в ікони, рушники і портрети рідних. На видному місці кілька десятків відзнак: за духовну сподвижність, патріотизм, любов до неньки-України, за яку боролись і її рідні. Батько Дмитро був у «Каменярах», мати Юстина – у Союзі українок. Батько лагодив взуття для «лісових хлопців», сестра Марина варила їм їжу, а Ольга була зв’язковою, носила маленькі записки, ховала їх у косах. Її хрещеного у 1946-у енкаведисти витягли напівживого з криївки, і де його могила невідомо. Либонь, така ж доля спіткала б і юну дівчину, але дякувати Богові, виручив директор, підказавши, щоб швидше вступила в комсомол, бо судитимуть. Коли сказала про це батькам, вони «тяли доленьки»: ти що надумала? Наші всі в бандерах, а ти – в комсомол? Всіх на гіллі порозвішують! Може так і сталося б, але, коли через деякий час за нею прийшли повстанці зі служби безпеки ОУН, відказала: «Ви хочете самостійну Україну, і я її хочу, тому пішла вчитися за направленням комсомолу. Будувати Україну мають грамотні люди…». Після закінчення Львівського культосвітнього технікуму за розподілом потрапила на Володимирщину, в село Новини, де зустріла майбутнього чоловіка Василя.

Навіть, коли з чоловіком піднімала цілину в Казахстані, на офіційних виступах читала вірші і співала пісні українською, хоч і добре вивчила казахську мову. «Я – бандерівка і націоналістка», - каже про себе.

Їй полюбилась Волинь, яка стала для неї рідною. Тільки-но зажевріла на небі зоря незалежності, вона першою написала заяву до Народного Руху і філії Союзу українок. Відчайдушна, безкомпромісна, коли бачить несправедливість, то скаже, як відрубає. Свого часу Ольга Дмитрівна зустрічалась з В’ячеславом Чорноволом, багато разів їздила до Києва на підтримку Ющенка. А найбільше тішиться тим, що відродила в Когильному церкву. У цьому селі вона працювала завклубом. Жінка пам’ятає, як у 1985-у старовинний храм, збудований козаками в 1729 році, розвалили совєти. Плакало все село, а вона, затаївши образу, вірила, що ненька-Україна скине осоружні московські пута і стане вільною, а вона, її рідні та односельчани молитимуться у своїй святині. Так і сталось. Гроші збирали всім селом, просили пожертви. Ольгу часто бачили зі скринькою біля стін собору Різдва Христового. І нині Свято-Михайлівський храм – копія стародавнього, є осередком духовності у селі. Щонеділі й на свята Ольга Козел ходить на служби. «Озирнусь довкола, і душа радіє, бо і панікадило, і кадило та ще інше церковне начиння з односельцями придбали за власні пожертви, каже жінка.

У світлиці лине журливо «Ой у лісі при дорозі там три маки зацвіли. Мої три брати з Прикарпаття життя за волю віддали…». Давню стрілецьку пісню, яка родом з Галичини, співаємо разом з старостою Льотничівського старостинського округу Таїсією Подзізей і адміністраторкою ЦНАПу Людмилою Сахменко, котрі вітали ювілярку від влади. Гарні душевні зичення линули від заступниці голови ВГО Союзу українок Віри Чайковської-Тарликової, а пісенними дарунками тішила в.о. обов’язки голови Володимир-Волинської філії Лариса Лучинець. Особливо зворушливо, до щему виконала пісню про трьох синів-соколят, які має ювілярка. Один недавно гостював, кликав матір до себе, але «старе дерево, вирване з корінням на новому місці не приживеться», - відказала.

Дивувала нас господиня і своїми стравами. До нині випікає вона смачні хліби, які нагадують пасхальні, медівники, а холодець з півника, то справжня смакота.

Вона все життя живе з вірою про вільну Україну. Навіть, коли з чоловіком піднімала цілину в Казахстані, на офіційних виступах читала вірші і співала пісні українською, хоч і добре вивчила казахську мову. «Я – бандерівка і націоналістка», - каже про себе.