«Не можу описати, що я відчував у той момент»: дівчинка, яку волинський медик вивів із коми, через 5 років зробила йому неймовірний подарунок (Фото) - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.67 € 31.37
«Не можу описати, що я відчував у той момент»: дівчинка, яку волинський медик вивів із коми, через 5 років зробила йому неймовірний подарунок (Фото)

Браво, лікарю!

Фото з фейсбук сторінки Михайла Ловги.

«Не можу описати, що я відчував у той момент»: дівчинка, яку волинський медик вивів із коми, через 5 років зробила йому неймовірний подарунок (Фото)

Дитячий нейрохірург Михайло Ловга розповів історію, яка дає йому і його колегам сили і бажання рухатись в правильному напрямку

Михайло Ловга спеціалізується на вроджених вадах розвитку головного та спинного мозку, гідроцефалії, тетеринг-синдромах, пухлинах головного та спинного мозку й інших складних випадках, оперувати які в Україні беруться одиниці. 

Днями з лікарем трапилася неймовірно зворушлива історія, про яку він розповів у своєму дописі у фейсбуці. За словами Михайла Ловги, на перший погляд подія, про яку йдеться, - звичне весілля молодої пари. Хоч у ній все ж є певна незвичність.

«Справжня особливість цієї події полягає в тому, що з цією незвичайною сім‘єю і їхньою неймовірною донечкою мене познайомила…жахлива трагедія.

Як зараз пам‘ятаю дзвінок посеред ночі невролога однієї з районних лікарень, який повідомив про молоду дівчину, яка постраждала в результаті дорожньо-транспортної пригоди - наїзду на неї мотоцикла…

І отримана інформація від чергового лікаря змусила мене, тоді ще зовсім юного нейрохірурга, вимагати максимально швидкого транспортування хворої до нашої лікарні і уже планування потенційної операції. Адже, зі слів лікаря, відбулася повторна втрата свідомості, що для нейрохірургів є червоним прапорцем або іншими словами - високо вірогідним свідченням притиснення структур головного мозку. А це, в свою чергу, означає, що часу на порятунок життя залишається дуже мало.

І після 2-х тижнів коми - прихід до свідомості, і цей усвідомлений погляд неймовірно сильної дівчинки… Ніколи не забуду цей час…

Дуже добре пам‘ятаю, як доставили дану молоду дівчину без свідомості до нас близько 6-ї ранку і як я встиг тільки батькам повідомити, що необхідна термінова операція і що я навіть не маю часу пояснювати будь-які деталі. Бо з кожною наступною хвилиною ризик померти ставав вищим і вже добігав просто точки неповернення. Далі складний процес лікування - дві складні операції на головному мозку (дякую за допомогу Бобрику І.С. на етапі виконання другої операції. Він завжди був на підмозі на етапі становлення мене як нейрохірурга). Трахеостомія, два тижні в комі без будь-яких ознак покращення… Щоденний прихід до цієї дуже складної пацієнтки, часом сидіння біля неї в реанімаційному відділення з надією на будь-які покращення. Постійний погляд батьків… Ох було непросто…

Ніхто не вірив, що у нас вийде. Тільки батьки не втрачали віри ніколи і я намагався постійно думати, чи ми нічого не пропускаємо, і намагався бути максимально прискіпливим до деталей. І після 2-х тижнів коми - прихід до свідомості, і цей усвідомлений погляд неймовірно сильної дівчинки… Ніколи не забуду цей час…

Потім дуже складний і тривалий процес відновлення (2 місяці ця дівчинка провела в лікарні), реабілітації, але це вже більше радісний час, бо найважче залишалось позаду.

І от через 5 років неочікуваний дзвінок: «Михайло Іванович, це Марія, вибачте, що турбую у вихідний. Хотіла запросити Вас на весілля!». Я, звичайно, погодився. Але потім трохи сумнівався, чи варто мені їхати, адже асоціації зі мною не про найприємніші часи. Не хотілося в день весілля нагадувати про ту страшну трагедію… Але повторний дзвінок батька за кілька днів і його відповідь на мої сумніви - «ми би Вас не запрошували, якби не хотіли бачити».

Було дуже незручно чути слова від усіх хором «Дякуємо», адже такий результат лікування - це важка робота усього персоналу.

І от минулої п’ятниці, відразу після важкої операції я вдягнув піджак і проїхав 150 км, щоб таки привітати цю тендітну на вигляд, але неймовірно сильну і мужню дівчинку Марію з її неймовірним днем! 

Незабутнє свято! Свідомо не пишу прізвищ, ті хто потрібно знають про кого йдеться!
Незабутнє свято! Свідомо не пишу прізвищ, ті, хто потрібно, знають, про кого йдеться!

Не можу описати, що я відчував в той момент, коли зайшов до переповненого залу посеред розгару весілля, які емоції мене переповнювали, коли я вітав наречених, а біля мене стояли її щасливі батьки зі сльозами на очах… Це неймовірні відчуття.

Було дуже незручно чути слова від усіх хором «Дякуємо», адже такий результат лікування - це важка робота усього персоналу. Цей момент я теж не забуду ніколи. Як і ціле весілля, адже слів подяки від багатьох родичів ще звучало багато, а батько нареченої не давав мені ні хвильки спокою, делікатно опікуючи і пригощаючи усіма смаколиками і алкоголем!

Дякую цьому неймовірному сімейству за можливість порадіти великій перемозі в такий спосіб. Саме такі випадки «підживлюють» нас, лікарів, і надають сили і бажання рухатись в правильному напрямку.

Впевнений, Марія достатньо настраждалась, щоб далі тільки насолоджуватись щасливому і радісному сімейному життю!».