Розмова з друзями за чаркою у День Нашого свята...
Розмова з друзями за чаркою у День Нашого свята.
Олександр ЗГОРАНЕЦЬ
«ТАТУ, ТО МИ — ПРОГРАЛИ?» - Ну шо, любі друзі... - Сергій Леонідович першим піднімає чарку, але його на півслові перебиває Віталій Леонідович, працівник правоохоронних органів: - «Любі друзі» - нам не друзі, - каже. І ми всі сміємося... Друга річниця Майдану. Що означають слова «любі друзі» - знає уся країна... Сьогодні ми знову зібралися разом. Як і тоді - два роки тому. Хтось вже їхав на Київ, а ті, кому не виходило поїхати в перші дні, скидалися грішми для революціонерів і домовлялися виходити на Майдан в Луцьку після роботи. Як я заздрив 22 листопада 2004 року своєму другу Василю Уліцькому, що копійка, підкинута для жеребу, випала йому - і він перший з волинських журналістів буде вести репортажі з революційного Майдану! - Добре, - продовжує Сергій Леонідович. - Друзі, думаю, ми були чесні і нам не соромно за те, що ми зробили два роки тому. Ну, за Майдан! - каже голосом героя фільму «Особливості національного полювання». П’ємо стоячи. Сергій починає розповідати, як плакала його дружина, коли одразу після голосування у другому турі він виїжджав на Київ. Останнім аргументом не пустити чоловіка мали стати слова п’ятирічного сина. - А Максимко несподівано каже: «Тату, а ти мені привезеш вільну Україну?» - голос Сергія, завжди холоднокровного підприємця Сергія Леонідовича, тремтить. - А коли Янукович знову став прем’єром, - продовжує він, - син мене запитав: «Тату, то ми - програли?» І я не знав, що йому відповісти...
ЗНОВУ НЕУГОДНІ ... Майже кожен згадує, в якій країні страху ми жили і що привело його на Майдан, щоб разом з усіма подолати той страх. Ми з Василем навперебій розповідаємо напівкумедну історію, коли ще за рік до президентських виборів у новинах дали повідомлення, що «депутати Кременчуцької міської ради Полтавської області не підтримали кандидатуру Прем’єр-міністра України Віктора Януковича на звання «почесний громадянин міста Кременчука» і відмовилися встановити пам’ятну дошку в Кременчуцькій виправній колонії для неповнолітніх, де відбував покарання Віктор Янукович». У день виходу «Волині» перші керівники області буквально обривали телефон нашого головного редактора і запитували, звідки у газеті взялася ця інформація, адже через неї їх викликають «на килим» у Київ... - Хто точно виграв від революції, то це - журналісти, - каже у наш бік Віталій Леонідович. - Свобода слова тепер на кожному кроці. - Та їхня газета і тепер неугодна, - вступає в розмову Сергій Петрович. - Був у тещі в селі - там учителів знову заставляють передплачувати правильну для влади газету - не «Волинь», ясно. Сергій Петрович - один з працівників охоронної фірми. Був час, коли він запропонував нам руку допомоги. Два роки тому... У вересні 2004-ого року, за два місяці до президентських виборів, був позов Партії регіонів до суду з вимогою заборонити на час виборчих перегонів випуск газети «Волинь» (наймасовішої і найвпливовішої газети області!). Приводом стала стаття головного редактора Степана Сачука «Треба жити своїм розумом», у якій, як стверджував позивач, наш редактор «закликає населення до несанкціонованих і протиправних діянь, спрямованих на вчинення насильницьких дій щодо існуючої влади». І була, як згодом «по секрету» розповіли, ще негласна вказівка щодо Степана Сачука: «Що, не можете в якомусь кутку йому по голові дати?!» Ми наполягали найняти охорону головному редактору (Петрович це організував би), але Степан Дорофійович навідріз відмовився: «Що будуть казати про мене наші люди, та й як ви уявляєте журналіста із охороною?...» Уявляєте, це було лише два роки тому! - Шкода, що через два роки «французькі» методи повертаються... Але другий - за друзів, - твердо каже Василь Михайлович.
ТОСТ НЕ ЗА ЮЛЮ ... Тоді, у листопаді 2004-ого, для мого репортажу з Майдану Незалежності, вона боялася називати своє прізвище, бо її одразу звільнили б з роботи. Це була Світлана Кравченко. Ми зустрілися на п’ятий день Помаранчевої революції біля волинських наметів. Знали, що найважче вночі, коли Майдан порожнів і був майже беззахисним, тому домовилися чергувати цілу ніч. Пам’ятаю тоді її слова: «Чоловік плакав, коли я їхала, адже його не відпустили з роботи. Каже: «Ти ж загинеш». А я йому посміхаюся і відповідаю: «А хіба моє життя не варте буде свободи наших дітей і внуків?». А ще на морозі не спрацьовував мій фотоапарат і, щоб його трохи зігріти, вона брала його під свою куртку... І через хвилину у мене виходив новий кадр! Тому, коли мені друзі надали право на третій тост з підколкою: «Побачите, знову буде за Тимошенко», я із захопленням виголосив його за Світлану Костянтинівну.
«ГУБИ МЕДОМ ЗМАСТИЛИ...» - Шкода простих людей. Вони усім серцем у них вірили, своїм життям і здоров’ям ризикували... - Андрій В’ячеславович, говорячи про це, не помічає, як у нього руки мимовільно стиснулися у кулаки. ... Ніби на замовлення з екрана телевізора Святослав Вакарчук виконує нову пісню. Після слів «Очі ніжно закрили, губи медом змастили, душу кинули просто так...» Віталій Леонідович говорить: - І як при цьому наші вожді били себе у груди, що так люблять «пересічного українця»! А, виявляється, їм просто потрібні були наші голоси, щоб гарантувати собі сфери впливу у бізнесі. Як бачите, бандити сидять не в тюрмах, а в коаліціях. І тепер немає значення, хто виграв, хто програв, хто при владі, а хто в опозиції, адже домовляться вони один з одним, і їздитимуть далі на крутих тачках, питимуть далі собі шампанське за 6 тисяч гривень, як син Ющенка... - А наш губернатор Володимир Бондар спокійно буде пояснювати, що в нього є аж два швейцарських годинники за 35 тисяч гривень, які йому подарували його рідні, - продовжую я. -... Пояснюватиме «перед мордою цього журналіста», - цитує слова Президента Сергій Леонідович. - Хлопці, але ж не заради цього ми виходили на Майдан, щоб зараз обговорювати їхні статки. Повірте, і зараз вони нас бояться! А три місяці після Помаранчевої революції я взагалі відчував себе людиною з Європи, коли перевозив товар через нашу митницю чи доводилось брати якусь довідку у чиновників. Уявляєте, три місяці не вимагали хабарів! Усе було чесно, бо вони боялися, що то з ними буде. Але, як відомо, - непокаране зло стає ще більшим злом - і незабаром хабарі стали удвічі вищими... Розповідає про свого знайомого-підприємця, якого після відкриття свого магазинчика увесь час допікали з перевіряючих служб: то того в нього нема, то те не так. І лише коли він під час чергової перевірки показав візитку Давида Жванії (тодішнього міністра МНС), то перевіряючі не просто від нього відстали, а й самі все необхідне принесли - тільки аби мовчав! - А до нас, - продовжує Василь Михайлович, - коли ми в газеті надрукували колаж, де Ющенка зображено у вбранні англійської королеви, телефонували різні люди. Хтось осуджував, хтось хвалив. А коли ми надрукували карикатуру про хабарництво, де на запитання — «Шеф! Ну що, на лапу брати будемо?» — чиновник показував на підкову з написом «Так», несхвально відреагувала лише влада - «Як можна таке давати?». - Ну, хлопці-журналісти, щоб ви не дали закрити собі очі і роти! - сміється Віталій Леонідович. - За це і тост!
«МАЙДАНУ БУЛО МАЛО...» ... А тоді знову взяв слово я. Вийняв мобільний і почав вголос читати sms-повідомлення. Усі вони належать людям, які завдяки Майдану стали мені ще ближчими або стали моїми новими друзями. І в очах тих, хто сьогодні зі мною за столом, бачу, приємність, що я зберіг, не витер, не забув ці їхні послання. Але хіба таке можна забути? 21 листопада 2004 року (22 год. 57 хв.). «Вставай, Україно, вставай вже до бою, поки москаль не керує тобою! Бо прийде до влади «яйце» дурнувате, тоді Україні ніколи не встати...» (Сергій Леонідович, приватний підприємець). 22 листопада 2004 року (22 год. 58 хв.) «Коли вас чекати на барикади? Країна у небезпеці. Я вже в Києві. Ми - переможемо!» (Андрій Розтока, паралімпійський чемпіон з футболу). 23 листопада 2004 року (09 год. 07 хв.) «Це - справді українська революція! Ранок, а людей, певно, - уже з півмільйона! Разом нас багато - нас не подолати!» (Василь Уліцький, журналіст газети «Волинь»). 1 січня 2005 року (04 год. 23 хв.) «З Новим роком! Помаранчевого настрою!» (Роман Скрипін, на той час ведучий новин «5 каналу»). 8 вересня 2005 року (03 год. 03 хв.!) «Відставки: Порошенко, Третьяков, Скомаровський, Турчинов, Томенко, Терьохін, Піскун. Спільний список: 2 до 1, у Ющенка - право вето на прізвища. Доброго ранку, нова країно!» (Андрій Шевченко, на той час віце-президент НТКУ) 6 липня 2006 року (09 год. 25 хв.) «Мороз продався за жалюгідні 40 срібняків. Іуда». (Андрій Розтока, паралімпійський чемпіон з футболу) 4 серпня 2006 року (18 год. 54 хв.) «Боляче ще й тому, що змішали в купу добро і зло, світло і темряву, віру і змову. Це - урок. Це - щеплення, щоб такої політики більше не було. Майдану було мало. Потрібна перемога системна, і вона невідворотна. «Навіть якщо моє серце розривається, на моєму обличчі - посмішка. («Quee »). Бо за нами майбутнє!» (Андрій Шевченко, народний депутат України).
За нами майбутнє. За це і був останній тост у День Свободи.
ОПИТУВАННЯ НА НАШОМУ САЙТІ — WWW.VOLYN.COM.UA
Для Вас сьогодні 22 листопада - річниця Помаранчевої революції - це...
— День Свободи - 26 % — День зраджених надій народу - 61 % — Звичайний день - 13 % Всього проголосувало - 110 людей
