80-річчя трагедії Бабиного Яру: як нацисти знищили київських євреїв - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.35 € 30.57
80-річчя трагедії Бабиного Яру: як нацисти знищили київських євреїв

Пам'ятник євреям, які загинули під час Голокосту в Бабиному Яру. Київ, 29 вересня 2016 рік.

Фото: Радіо Свобода.

80-річчя трагедії Бабиного Яру: як нацисти знищили київських євреїв

80 років тому в Києві сталася одна з найбільших трагічних подій в історії міста і в історії України періоду Другої світової війни. Наприкінці вересня 1941 року німецькі нацисти в урочищі Бабин Яр знищили єврейське населення міста. Відтак Бабин Яр став символом Голокосту і нацистських злочинів загалом. Адже масові страти там тривали і надалі. І нищили не лише євреїв, а й ромів, радянських військовополонених, українських націоналістів

Більше про те, що сталося в Бабиному Яру 80 років тому, «Історична Свобода» говорила з істориком Яною Примаченко.

– Загалом історія трагедії Бабиного Яру детально досліджена. Але, як на мене, деякі моменти лишаються не до кінця зрозумілими. До Києва нацисти на окупованих територіях влаштовували єврейські гетто. Скажімо, у Житомирі (130 кілометрів від Києва) було гетто, в Бердичеві (180 кілометрів від Києва) також було гетто. Чому в Києві все сталося інакше? Чому у Києві нацисти якби випередили свою програму? Адже, як відомо, «остаточне вирішення єврейського питання» нацисти ухвалили на початку 1942 року.

– Так, остаточне рішення було ухвалене в січні 1942 року на так званій Ванзейській конференції.

Гетто масово почали створюватися на території окупованої Польщі. 13 вересня 1940 року з’явилася директива, яка регламентувала створення гетто. Найбільше – це Варшавське гетто, яке нараховувало на середину 1941 року близько пів мільйона осіб.

Готуючись до війни з СРСР, це питання знову порушили. В березні 1941 року у Франкфурті-на-Майні в Інституті вивчення єврейського питання (був такий у нацистів псевдоінститут) підняли питання про знищення євреїв. Основна ідея полягала в тому, щоб вдатися до примусової стерилізації, що в перспективі мало призвести до винищення. Також у нацистів була ідея виселити усіх євреїв з Європи в Східну Африку, розглядали Мадагаскар. Але тут свою роль зіграло Головне управління імперської безпеки, яке навесні 1941 року запропонувало вирішити «єврейське питання» шляхом прямого знищення євреїв. Тобто ідея винищити євреїв прозвучала вже навесні 1941 року.

Коли почалася німецько-радянська війна, то при німецьких групах армій були створені так звані айнзатцгрупи. Їхня функція полягала в тому, що вони йшли слідом за Вермахтом і, по-перше, мали підтримувати порядок на окупованих територіях, а, по-друге, мали зачищати ці території від «небажаних» категорій населення – євреїв, ромів і комуністів.

У червні 1941 року з’явилася директива рейхсміністра окупованих східних територій Розенберга, яка передбачала ізоляцію євреїв в гетто. Сама ідея гетто полягала в тому, щоб ізолювати єврейське населення, конфіскувати у них майно і використовувати на примусових роботах.

Фактично, на окупованих територіях існувало тривладдя: Розенберг відповідав за адміністративну вертикаль, Герінг – за економіку, а Гіммлер – за безпеку і винищення ось цих «небажаних елементів». І виникла така колізія. З одного боку, є розпорядження Розенберга про створення гетто, і це вже поширена практика, апробована на території окупованої Польщі; з іншого – є рішення рейхсфюрера СС Гіммлера і керівника Головного управління імперської безпеки Гейдріха, якому підпорядковуються айнзатцгрупи, про те, що треба винищувати євреїв.

І якщо подивитися на ситуацію з житомирським гетто, то Житомир був окупований 9 липня 1941 року. Вже 11 липня почалася реєстрація євреїв міста – приблизно 7 тисяч осіб, оскільки частина була евакуйована. Всередині липня Житомир став штаб-квартирою айнзатцгрупи С, зокрема сумновідомої зондеркоманди 4а штандартнефюрера Пауля Блобеля. Ця зондеркоманда відповідальна за розстріли в Бабиному Яру.

Саме Блобель першим почав говорити, що євреїв треба винищити. Наскільки я розумію, була така команда від його керівництва. Всередині серпня 1941 року було розпорядження про утворення гетто, куди зігнали близько 5 тисяч осіб, а вже 10 вересня було вирішено його ліквідувати. Тобто тут відбувається така конкуренція різних відомств, і ця позиція Гіммлера перемогла.

Те ж саме можемо простежити в Бердичеві, де 7–8 серпня 1941 року створили гетто, а 15–16 вересня вже проводяться масові розстріли.

Тобто, коли німці 19 вересня 1941 року прийшли у Київ, то вже про створення гетто не йшлося. На прикладі Житомира і Бердичева бачимо, що гетто проіснували десь місяць. Така ситуація була продиктована тим, що на окупованих територіях виникало тривладдя і певна конкуренція поміж представниками різних відомств. І позиція керівництва СС, Головного управління імперської безпеки, які виступали за винищення євреїв, тут була провідна.

Треба відзначити, що масові розстріли відбувалися на території окупованого СРСР фактично всю осінь, а взимку 1941–1942-го вони призупинилися. І чому вони призупинилися? На нараді в Мінську 29 січня 1942 року один нацистський очільник пояснив, чому призупинили масові страти євреїв. Причина банальна і моторошна водночас: почалися морози – копати ями стало важко. А крім того, потрібно їх використовувати, як робочу силу. Отакий, я сказала би, абсолютно утилітарний бездушний підхід.

Декому вдалося втекти з території Бабиного Яру. За різними оцінками, це до 30 осіб, яким вдалося вилізти з ям, з-під купи трупів і врятуватися. Були також свідки, які це бачили.

– Якийсь нелюдсько-цинічний раціоналізм.

– Абсолютно! Цинічний раціоналізм.

У 1943 році ліквідовуються взагалі всі гетто і євреїв зганяють в табори. На території окупованої Польщі була більшість цих таборів. Тобто гетто все одно розглядали як тимчасове явище. А на території СРСР нацисти вирішили, що можна відразу перейти до «остаточного вирішення єврейського питання», як вони це називали.

– Все-таки у Житомирі, Бердичеві, Львові, Луцьку, в інших містах були гетто, а в Києві – не було. Хто і за яких обставин ухвалив рішення про винищення київських євреїв у Бабиному Яру?

– Це рішення належить коменданту міста Києва, генерал-майору Курту Еберхарду. Це, перш за все, було пов’язано з вибухами в центрі міста. Як відомо, коли відступала радянська армія, то замінували чимало будівель. 24 вересня 1941 року в центрі Києва прогриміли вибухи, було знищено кількадесят будинків. Звісно, постраждали і німці у будівлях, які зайняла німецька окупаційна адміністрація. І звинувачення були спрямовані на євреїв.

І от, 27 вересня 1941 року з’являється наказ коменданта міста Києва, генерал-майора Курта Еберхарда, що всім євреям під загрозою розстрілу треба прибути через два дні о восьмій ранку з документами та особистими речами на ріг Дехтярівської та Мельникова. Відтак зранку 29 вересня 1941 року понад 30 тисяч євреїв рушили на північну околицю Києва. Власне, тоді й почалися масові розстріли в Бабиному Яру.

– Ви казали, що ініціатива винищення євреїв належала спеціальним айнзатцгрупам, а тут виступив військовий німецький комендант, так?

– Це пов’язано з вибухами в Києві. Треба було покарати когось, покласти на когось провину за вибухи. Провину поклали на євреїв. Це спровокувало ситуацію. Але я думаю, що це рішення так чи інакше було би в будь-якому разі. Бо можна простежити, що сама політика була такою.

– Як пояснити те, що київські євреї так слухняно відреагували на наказ окупаційної влади? Їх звинувачують у вибухах, пожежах, а вони так себе слухняно поводять. Як тоді київські євреї розуміли, що відбувається, куди їх женуть?

– Ходили чутки, що їх будуть кудись вивозити, перевозити. Інформація була дана відповідна: взяти з собою документи, гроші, речі. Люди припускали, що їх кудись вивезуть.

Чому підкорилися наказу влади? Не будемо забувати, що радянська влада була досить репресивна – люди звикли коритися владі. Зрештою, в них не було і великого вибору – під загрозою смерті. Тобто було очікування, що їх кудись вивезуть, а якщо не підкоришся, то тебе вб’ють. Звісно, що за таких умов будь-яка людина обиратиме менше зло – мовляв, краще підкоритися, краще нас кудись везуть, ніж я тут лишуся і мене вб’ють. Тому звісно, що люди виконали цей наказ.

– А чи багато було тих, хто насмілився проігнорувати наказ нацистів?

– Таких було небагато. Звісно, що вже 29 вересня, коли почалися масові розстріли, Києвом почали ширитися чутки про те, що відбувається в Бабиному Яру. Бо не можна так просто приховати розстріл понад 30 тисяч людей, хоча німці й намагалися.

Декому вдалося втекти з території Бабиного Яру. За різними оцінками, це до 30 осіб, яким вдалося вилізти з ям, з-під купи трупів і врятуватися. Були також свідки, які це бачили. Свідок масових розстрілів в Бабиному Яру Діна Пронічева розповідала, що їй вдалося в якийсь момент переконати, що вона – українка. Її відігнали до групи українців. Дехто, якщо йшлося про змішаний шлюб, супроводжував дружину або чоловіка до Бабиного Яру. То цих людей відвели вбік... Діна Пронічева у спогадах каже: вони думали, що їх відпустять, але їх теж вирішили розстріляти, як небажаних свідків. Її врятувало те, що вона встигла за кілька секунд до розстрілу стрибнути в яму. Вона там пробула до ночі під горою трупів. Потім вона змогла вилізти і врятувалася ось таким дивом.

– Ви кажете, що німці намагалися приховати масові страти в Бабиному Яру. Але події такого масштабу, які відбуваються на околиці великого міста, приховати складно. То чи довідалися тоді кияни про те, що відбувається? І якою була їхня реакція?

– Була реакція шоку! Не можна сказати, що українське суспільство було вільне від антисемітизму. Але все ж таки євреї – це була частина українського суспільства. Це друзі, сусіди, знайомі, близькі люди. Звісно, коли поповзли чутки про те, що відбувається в Бабиному Яру, був шок, був страх, бо в принципі рятувати євреїв теж не можна було під загрозою смерті. Тому це була страшна і шокова ситуація.

Діна Пронічева згадувала, що вона спочатку переховувалася у хліві, але жінка, яка її виявила, донесла на неї. Тобто дехто доносив на євреїв, але були і праведники, які їх переховували.

– І як же Діні Пронічевій вдалося врятуватися?

– Вона кілька разів тікала. Коли її вже повторно заарештували, то вона в районі Шулявки зі своєю подругою змогли зіскочити з машини. Весь період окупації вона так чи інакше переховувалася, міняла місця роботи. У неї була надзвичайно складна доля, але їй вдалося врятуватися, і вона була свідком на радянському процесі проти катів Бабиного Яру.

Треба зазначити, що нацисти намагалися приховати свої злочини. І вже у 1943 році, коли німці відступали, їм треба було приховати злочини Бабиного Яру. Відтак провели «Операцію 1005» по знищенню свідчень масових вбивств у Бабиному Яру, її теж проводив Пауль Блобель. Він керував командами з числа в’язнів сирецького концтабору, які в серпні-вересні ексгумували більшу частину тіл в Бабиному Яру і спалили в печах, а кістки розмололи на спеціальних машинах. Тобто кат Бабиного Яру за собою свідчення злочинів знищував, зачищав. Але тим не менше, він отримав вирок і був страчений.

– Наприкінці вересня 1941 року німці вже створили в Києві самоврядування. Вже був бургомістр та інші структури. Яким чином представники київського самоврядування причетні до того, що відбувалося в Бабиному Яру?

– Безпосередньо вони непричетні, бо не мали якихось реальних повноважень. Все, чим займалася київська міська управа на чолі з бургомістром, то це спроби якось налагодити комунальне життя, забезпечити продовольством. Вони могли хіба виконувати допоміжні функції реєстрації мешканців, але провідну роль у цих процесах, звісно, відігравали нацисти.

Олександр Оглоблін – перший бургомістр Києва у вересні-жовтні 1941 року – намагався з німцями поговорити, щоб захистити євреїв, але йому чітко дали зрозуміти, що «єврейське питання» в компетенції німецької влади.

Відомо, хто здійснював розстріли в Бабиному Яру: зондеркоманда 4а Блобеля, 3-я рота 9-го резервного поліцейського батальйону, 9-а рота батальйону військ СС особливого призначення, поліцейський полк «Південь»

На початку окупації, коли відбулися вибухи і прокотилася ця хвиля репресій, то газета «Український вісник», орган Київської міської управи, писала про те, що це була «єврейська помста». Але сказати, що Київська міська управа мала реальний вплив на ситуацію з Бабиним Яром, то це було би навіть не перебільшення, а абсолютна неправда. Всі ці питання були підпорядковані безпосередньо німецькій адміністрації. І на сьогодні відомо, хто відповідальний, хто здійснював розстріли в Бабиному Яру. Це зондеркоманда 4а штандартенфюрера Пауля Блобеля, 3-я рота 9-го резервного поліцейського батальйону, 9-а рота батальйону військ СС особливого призначення, поліцейський полк «Південь».

– Була також допоміжна поліція з місцевого населення. Яким чином вона була до цього залучена?

– Вони здійснювали охоронні функції. Бо довкола Бабиного Яру був створений великий периметр охорони, куди не можна було пройти. Людей гнали вздовж яру. Там була одна зупинка, де люди мали лишити всі речі, гроші, цінності. Потім їх гнали далі, де роздягали до спіднього і розстрілювали.

Українська допоміжна поліція безпосередньої участі у розстрілах не брала, але охоронні функції виконувала. Хочу наголосити, що українську допоміжну поліцію досить часто помилково пов’язують з українськими націоналістами. Все ж таки більшість її особового складу становили колишні радянські військовополонені, які зголосилися на службу, був також якийсь відсоток націоналістів. Але свою назву українська допоміжна поліція здобула не за етнічним складом, а за територіальним принципом. Не можна сказати, що вона складалася виключно з українців. Були представники й інших національностей, хоча переважали українці.

Читайте також: Розповіли як після Другої світової війни у Луцьку працювала теплова електростанція.