Україна минулого вiвторка вдруге вiдзначила День Свободи. Вiдзначила по-рiзному: хто, як-то кажуть, з шиком, хто — з пшиком. Надто вже неоднозначне ставлення до цього свята у рiзних категорiй людей, якi восени 2004-ого року, йдучи на майдани, нiколи не думали, що буде так, як є...
Максим ЧОРНУХА
Україна минулого вiвторка вдруге вiдзначила День Свободи. Вiдзначила по-рiзному: хто, як-то кажуть, з шиком, хто — з пшиком. Надто вже неоднозначне ставлення до цього свята у рiзних категорiй людей, якi восени 2004-ого року, йдучи на майдани, нiколи не думали, що буде так, як є.
Очевидно, не думали й ковельськi залiзничники, котрi, не зважаючи на тиск i залякування, в бiльшостi своїй восени 2004 року пiдтримали лiдерiв Помаранчевої революцiї. — I що ми маємо тепер? — з гiркотою сказав цими днями при зустрiчi ветеран працi з локомотивного депо Ковель, мiй давнiй знайомий. — А що маємо? — поцiкавився я, стривожившись його похнюпленим виглядом i пригнiченим настроєм. — Диктатуру, якої не було навiть при комунiстах, — сердито сплюнув знайомий. — Ось дивись. Вiн дiстав з кишенi пiджака аркуш паперу з чiтко надрукованим текстом i промовистим заголовком: “План-рознарядка передплати галузевих видань в локомотивному депо Ковель на 2007 рiк”. Директива затверджена особисто начальником локомотивного депо Ковель В. М. Подтеробом i завiзована iнженером по пiдготовцi кадрiв В. I. Вербицьким, який навiть вказав номер свого робочого телефону — 25-00. На аркушi паперу, в акуратно розграфлених стовпчиках, вказанi виробничi пiдроздiли депо, починаючи локомотивними колонами i кiнчаючи адмiнiстрацiєю, кiлькiсть у них працiвникiв i кiлькiсть обов’язкових для передплати газет — “Львiвський залiзничник”, “Магiстраль”, “Локомотив-iнформ”. Впало у вiчi те, що при загальнiй кiлькостi локомотивникiв, що працюють на пiдприємствi (889), кiлькiсть “рекомендованих” видань становить 967(!). Найбiльше, звичайно, наказано передплатити “Львiвського залiзничника” — аж 662 та й “Магiстралi” (не дуже дешевої, до речi) немало — 320 примiрникiв. — Комунiсти, якщо й проводили передплату, то силою нас не брали, — каже знайомий, — директив-ультиматумiв на дошцi оголошень не вивiшували. А тут — без будь-якого сорому: “Дайош передплату!”, i нiяких заперечень. А якщо я не хочу “Львiвський залiзничник”, а хочу, примiром, “Волинь” чи “Вiстi Ковельщини”? Що, менi вже не вольно? I це демократiя? Впадає у вiчi, що “план до двору” окремим пiдроздiлам локомотивного депо доведено по максимуму та ще й з “плюсом”. Так, кожнiй локомотивнiй колонi необхiдно передплатити “Магiстралi” i “Локомотив-iнформу” на кiлька примiрникiв бiльше, анiж є працюючих. Для 58 iнженерно-технiчних працiвникiв встановлена “планка” в 61 видання. I так далi, i тому подiбне. Закономiрно виникає запитання: а що робити, якщо на пiдприємствi працює кiлька членiв однiєї сiм’ї, або коли, крiм галузевих видань, людина має бажання передплатити негалузевi? Зрозумiло, що без команди “згори” начальник локомотивного депо Ковель пан Подтероб навряд чи зважився б на подiбний передплатний “експеримент”. Iнакше не звiтували б чи не щоденно керiвники виробничих пiдроздiлiв йому особисто про виконання доведеного “плану” i не вважали б цей “план” важливiшим за виробничий. Дивує у цiй безглуздiй, як для нормальної людини, ситуацiї пасивнiсть i якась рабська покiрнiсть ковельських залiзничникiв, котрi навiть у партiйнi часи завжди були смiливими, принциповими i послiдовними у вiдстоюваннi своїх iнтересiв. А тут, через два роки пiсля Помаранчевої революцiї — лише невдоволене тихе бурмотiння i вiдсутнiсть будь-якого цивiлiзованого супротиву. Далеко ж ми зайдемо, шановнi залiзничники, коли навiть право на свободу вибору передплатного видання не зможемо вiдстояти.
P.S. З цiкавостi я переглянув декiлька номерiв “Львiвського залiзничника”, який виходить щоп’ятницi накладом трохи бiльше 24-ьох тисяч примiрникiв. Полiграфiчно газета стала привабливiшою, бо друкується тепер у кольорi. Щодо змiсту, то переважають так званi “позитивнi” матерiали, без будь-якої критики керiвництва залiзницi, високопоставлених службових осiб. Є ще регулярна тематична сторiнка “Iнформацiйно-консультацiйний вiсник Дорпрофсожу Львiвської залiзницi”, iсторико-краєзнавчо-пiзнавальна сторiнка, сторiнка телевiзiйних програм, сторiнка “Коротко про рiзне”. Як на мене, для вдумливого i рiзнобiчно розвинутого читача дещо малувато. Та що вдiєш? Команда начальства — закон для пiдлеглого... До цього варто додати, що плани-рознарядки останнім часом стали практикувати не лише залізничники та деякі інші відомства, а й керівники владних структур. Думаю, до цього питання ми ще повернемося окремо.
