КАЛЕНДАР

У ЦІ ДНІ КОЛИСЬ: ВОЛОДИМИР КОРОЛЕНКО ПИСАВ РОСІЙСЬКОЮ, АЛЕ ЗАХИЩАВ ПРАВА УКРАЇНЦІВ, ЇХ КУЛЬТУРУ.
Виповнилося 150 років від дня народження Володимира Короленка, книгами якого ми зачитувалися ще в дитинстві, серед яких “Слепой музыкант”, “Дети подземелья”, “Без языка”. Його по праву називали апостолом правди та любові в епоху загального озвіріння. Як громадський діяч він виступав проти чорносотенних погромів, за скасування страт повсталих селян у 1905 році, пізніше — проти звірств денікінців і більшовиків. Тільки за роки перебудови стали відомі його листи надзвичайної сили до наркома Луначарського. Ось цитата з одного з них: “Політичних революцій було багато, соціальної не було ще жодної, ви даєте перший досвід введення соціалізму шляхом придушення свободи. Що із цього може вийти? Не хотів би бути пророком, але серце у мене стискається передчуттям, що ми тільки ще біля порогу таких бід, перед якими померкне все те, що ми відчуваємо тепер”. Порадившись з Леніним, Луначарський не став відповідати на листи “гнилого” інтелігента. 28 грудня 1921 року у Полтаві на похорон В. Г. Короленка зібралося 40 тисяч чоловік. У його спадщині найбільша праця — чотиритомна автобіографічна епопея “История моего современника”.
У ці дні в 1991 році Українська республіканська партія висунула кандидатом на пост Президента УРСР Левка Лук’яненка, а центральний провід Руху — В’ячеслава Чорновола. Виборці тоді не сумнівалися, що два дисидентських лідери зможуть домовитися між собою. Але цього, на жаль, не сталося.
30 липня 1920 року постала Українська військова організація (УВО) під проводом Євгена Коновальця. Керівник УВО, а згодом Організації українських націоналістів, був убитий радянським агентом в Роттердамі.