Із такою думкою залишала одне із луцьких відділень зв’язку, куди зайшла отримати рекомендований лист.
Із такою думкою залишала одне із луцьких відділень зв’язку, куди зайшла отримати рекомендований лист. До необхідного мені віконечка стояла черга літніх людей, чоловік вісім, отримували пенсії. Просити віддати листа без черги було совісно. Старшим людям важко стояти навіть зайву хвилину. Та й стало цікаво спостерігати, як молода особа, немов новорічна ялинка, обвішена золотом, байдуже відлічувала десяти й двогривневі купюри. Невже не відчувала, як недоречно виглядають у цій ситуації її золоті персні, які красувалися мало не на кожному пальці обох рук? Бо довкола панувала атмосфера людської безвиході. На календарі було 16 січня, а пенсію платили за 11. Для багатьох ця затримка обернулася справжньою драмою, бо не було за що купити хліба. Про це говорили люди в черзі, а ще нарікали на те, що за несвоєчасну оплату телефон відключають, а тут ніхто відповідальності не несе. Співробітниця пошти з іншого віконечка намагалася заспокоїти розхвильовану бабусю, якій пенсії не дали, бо гроші ще не надійшли. Мовляв, сидіть собі вдома і чекайте, як надійдуть — листоноша принесе. На що старенька з відчаєм відповіла, що лежить у лікарні й гроші їй потрібні були ще позавчора… — То продайте квартиру!— «порадила» особа в золоті й надовго відбула у підсобку. Коментарі, як кажуть, зайві.
