Директору приватно-орендного сільгосп-підприємства «Русь»,що в Мирному Горохівського району, депутатові обласної ради, заслуженому працівникові сільського господарства України Романові Притолюку виповнилося 60 літ...
Директору приватно-орендного сільгосп-підприємства «Русь»,що в Мирному Горохівського району, депутатові обласної ради, заслуженому працівникові сільського господарства України Романові Притолюку виповнилося 60 літ...
Петро БОЯРЧУК
— Насамперед, скажіть, Романе Васильовичу, хто ви є і з якого кореня? — Народився у Ржищеві Горохівського тепер району в сім’ї селянина-господаря. Батько мав близько шістнадцяти гектарів ріллі, увесь необхідний реманент для її обробітку, коні, худобу. З батькових розповідей знаю, що за тодішніми мірками сім’я почувалася досить заможно, хоч працювати доводилось тяжко. Мені ж із батькового господарства, якого на ту пору вже не було, запам’ятався лише один кінь. Високий, сивої масті, в яблуках. Одного ранку я прокинувся від того, що у дворі біля нашої хати почувся тупіт копит і кличне, якесь навіть веселе, іржання. Я вибіг у двір і побачив коня, біля якого стояв батько, гладив білу гриву. Здалося, що в батькових очах були сльози. Я запитав, чий кінь? «Наш, — сказав батько, — але вже не наш». Потім я дізнався — коней, що були у батьковому господарстві, як і землю та весь реманент, забрала колективізація. Упродовж двох років цей кінь при кожній нагоді обривав у колгоспі припони, учвал летів до нашого двору, з ходу перестрибував загорожу і сповіщав про себе іржанням. Батькові через те мало політики не пришили. — То як сталося, що вас, «куркульського» сина, в дев’яностих роках минулого століття дехто неодмінно називав у Горохівському районі «червоним»? — Хто іще пам’ятає наше минуле, тому не треба пояснювати, що моя «червоність» походить від цілком зрозумілого. Я починав з рядового механізатора. І аби не поступив був в КПРС, то і при всій своїй життєвій активності ніколи не став би тим, ким є. Але мав та висловлював, як і тепер, власні погляди всупереч офіційним установкам. Через це колись мене двічі бралися виключати з КПУ — КПРС. І сім разів залишалося не поміченим подання на присвоєння мені звання заслуженого працівника сільського господарства України. Тільки торік, вже за восьмою спробою, воно зреалізувалось. — За що ж колишній комсомольський активіст Роман Притолюк потрапив у немилість тоді «керівної і спрямовуючої»? — Я працював у Горохівському райкомі комсомолу, коли зовсім несподівано отримав пропозицію іти на посаду голови колгоспу в Колодеже. Відмовився. Тоді викликали на бюро, звинуватили, що нехтую «високою довірою партії». «Якщо ти такий розумний, — виголосив тодішній перший секретар райкому Іван Семенцов, — підеш бригадиром у Терешківці». От і опинився на цій посаді, з якої довелось підніматися заново. І вже 21 рік минув, як очолив тодішній колгосп, а тепер сільгосппідприємство в Мирному. — Наші читачі достатньо знають про Романа Притолюка як господарника, під керівництвом якого і мирненський колгосп ніколи не пас задніх, і нинішнє сільгосппідприємство в Горохівському районі є серед найпотужніших. Але хто Притолюк як громадський і політичний діяч? — Насамперед, той Притолюк, про якого запитуєте, ніколи не був байдужим до сільської праці й селянина. І як на початку дев’яностих років минулого століття виникла десь ідея створити Селянську партію, що захищала би інтереси села, захопився її утворенням. Але тодішня влада цю партію не підтримала. З подачі правлячих верхів досить швидко було зорганізовано партію Аграрну, що завзялася робити все, аби Селянська партія просто зійшла з політичної арени. Зметикувавши, що до чого, київська верхівка Селянської партії, більшістю перекинулася в партію Соціалістичну, а я довго залишався позапартійним і лише позаторік увійшов до партії Юлії Тимошенко. Тут знову зіткнувся з тим, з чим стикався в КПРС, — мусиш робити, що тобі з верхів кажуть, а не так, як було би, на твою думку, правильно і як велить совість. Оскільки не мовчу, то знову чую погрози про виключення. Я втретє є депутатом обласної ради. Вісім років був заступником голови ради сільгосппідприємств області і майже стільки — її головою. З особливою вдячністю згадую свою співпрацю із Станіславом Грищенком з Турійського району, Богданом Здрилюком, Софією Пашко та Михайлом Макаруком з Луцького, Ковельського та Ратнівського районів. На жаль, нікого з них вже нема серед живих, але в мою свідомість вони назавжди увійшли людьми заслуженими і гідними найвищої поваги. — Що сказав вам Президент України Віктор Ющенко, коли особисто вручав у Києві відзнаку заслуженого працівника сільського господарства? — Почну із зустрічі з Віктором Андрійовичем (тоді ще майбутнім кандидатом на пост Президента України), що була в Угринові нашого району, за рік, здається, перед минулими президентськими виборами. Серед усіх, хто звертався тоді до нього, я один вдався до «колючого» запитання. Зокрема, поцікавився, чи не вважає він, що в нашому посттоталітарному суспільстві Президент за характером мусить бути твердішим? А коли ні, то чи не повториться з його перемогою на президентських виборах ситуація, яка мала місце 2002 року, коли очолюваний Ющенком блок «Наша Україна», отримавши переконливу перемогу на виборах до Верховної Ради, зазнав поразки внаслідок звичайнісінького шулерства інших присутніх у парламенті політичних сил і опинився у меншості? У відповідь майже годину Ющенко говорив тоді про своє бачення проблеми та переваги тієї демократії, яка особисто йому імпонує найбільше. Тепер же, коли я вийшов на подіум, щоби з рук Президента отримати відзнаки, почув від нього лише одну коротку фразу: «Я пам’ятаю вас з Угринова». Чомусь здається, аби ще тоді, перед виборами та під час них Віктору Андрійовичу настійніше вказували на слабкуваті як для Президента риси його характеру, він би їх таки переглянув і Україна не мала би сьогодні тих проблем, які є. — Сьогодні можна було би поговорити і про того Романа Притолюка, завдяки пристрасті якого до будівництва в Мирному з’явилось немало нових споруд, а завдяки щирій любові до природи зростають на непридатних для рільництва землях десятки гектарів лісу. Але є ще і Притулюк-колекціонер, про якого взагалі мало хто відає. — Не вбережеш від «Волині» секретів… Знаєте, я ніколи не палив і ніколи не зловживав спиртним. А 28 років тому під якийсь настрій взагалі був зарікся вживати алкоголь і п’ять літ поспіль не брав його навіть до губ. Ось тоді і почав колекціонувати пляшки з різними горілками. Зараз маю 720 видів міцних спиртних напоїв. Від так званого «колінвалу» до нинішніх, в тому числі й імпортних. Колекція ж, хоч є спокусою не тільки для мене, а й для сина та зятя, постійно збільшується. Була ще колекція різних тютюнових виробів, починаючи з махорки, яку палили колись у самокрутках. Загалом — понад 100 екземплярів. Мало не з усенького колишнього Союзу. Але при якійсь потребі винесли все те з хати на горище, а там, на що ніхто не сподівався, увібралася в колекцію миша і перетрубили папір на всіх пачках.
