БІЙКА БІЛЯ СТАВКА

Владислав із своєю співмешканкою Оксаною були біля ставка у селі Гаразджа. До них підійшло четверо підпилих чоловіків. Двоє були знайомі, ще двох вони не знали. Чоловіки, виявляється, біля ставка також відзначали чийсь день народження. Побачивши Оксану, кинулися до неї. Владислав намагався жінку захистити. Пияки його жорстоко побили, а Оксану всі четверо згвалтували...

Віктор ОСТАПУК,
Володимир КАЛИТЕНКО

П’ЯНІ ГВАЛТІВНИКИ
День видався теплим і сонячним. Владислав Майєр разом із своєю співмешканкою Оксаною вирішили навідатися на свою дачну ділянку. Проживав Владислав у Луцьку на проспекті Відродження, працював електриком на «Автолюкссервісі», але земельну ділянку мав у селі Гаразджа.
Далеко після обіду, коли вже денне світило почало поступово хилитися до землі, обоє сіли в маршрутне таксі й через кілька хвилин приїхали у село. Ділянка їх була неподалік ставка, місцями зарослого кущами. Там й зупинилися. Спочатку оглянули свою дачну ділянку, трішки попрацювали на ній, потім вирішили біля озера відпочити. Повітря було чисте, дихалося легко.
Владислав витяг вудочку, яку заздалегідь прихопив з дому.
— Спробую наловити риби, а ти піди в магазин, купи пива, цигарок, печива, може, ще чогось, там зорієнтуєшся, — попросив Оксану.
Сільмаг був десь за півтора кілометра від ставка. Співмешканка пішла.
Владислав вмостився на крутому березі біля кущів й закинув вудочку. Риба чомусь не клювала. Спочатку дивився на поплавок, а потім перестав. До нього під’їхав велосипедом житель Гаразджі Анатолій Ціпошук. З ним Владислав познайомився років зо два тому. Незабаром повернулася з магазину й Оксана. Потім біля них зупинився ще один знайомий Павло Гримайло, котрий під’їхав також велосипедом. Трішки поговорили. Обидва чоловіки були напідпитку, бо, виявляється, вже відзначили день народження Гримайла. Через кілька хвилин підійшло ще двоє хлопців, яких Владислав не знав.
Майєру набридло сидіти з вудочкою й він почав вилазити. Берег був досить крутий. Гримайло подав йому руку, почав тягнути вгору, а потім різко відштовхнув від себе й Владислав упав у воду. Вхопившись за куща, виліз зовсім мокрий.
Оксана сиділа на березі, смоктала цигарку, піднялася й хотіла підійти до співмешканця, але Гримайло перепинив її:
— Чого тобі до нього йти? Давай краще я тебе обслужу, я ж молодший!
Владислав це почув й кинувся до Павла, але йому дорогу перегородив Ціпошук, вхопивши за одяг.
— Не лізь до них, вони самі в усьому розберуться.
— Як то не лізти? То моя жінка! — Майєр почав відштовхувати Ціпошука.
До них підскочив Гримайло й несподівано вдарив Владислава ногою в голову. Той відчув сильний біль й опустився на коліна. В ту ж мить Ціпошук щосили вдарив його ногою в груди. Майєр впав і знепритомнів. Що було потім, він уже не чув.
Один із незнайомців, котрий стояв поряд, побачивши, що Владислав лежить на землі нерухомо, підскочив до нього, витяг з кишені недопиту пляшку горілки, почав лити спиртне йому в рот. Допомагав Павло.
Оксана кинулася на Гримайла, вхопила його за груди, намагалася відтягнути від Владислава, подерла сорочку. П’яний і розлючений Павло вдарив жінку кулаком в лице. Вона впала й потягла його за собою на землю. Анатолій кинувся їх розбороняти. Вхопив Оксану за руку й відволік вбік.
Майєр продовжував лежати. Оксана піднялася й кинулася до нього. Дорогу їй заступили Павло та двоє незнайомих.
— Зачекай, ти з нами ще не розрахувалася, — зі злістю сказав Павло й почав знову валити жінку на землю, одночасно стягуючи з неї колготи.
Оксана як могла, відбивалась, але сили були нерівні.
— Якщо й далі будеш чинити опір, вб’ємо Владислава, — погрозився Гримайло й, аби довести, що слова не кидає на вітер, почав разом з Ціпошуком бити ногами Майєра, який й так був без свідомості. Потім Гримайло заломив Оксані руки за голову й наказав Ціпошуку: — Починай!
Ціпошук першим згвалтував Оксану, потім на неї накинулися всі інші.
— А тепер тікаймо звідси, — сказав Гримайло й пішов до свого велосипеда, який лежав неподалік.
На село поступово насувалася темрява...

ПОТЕРПІЛІЗАХИЩАЮТЬ... ЗЛОЧИНЦІВ
Коли всі зникли, Оксана одразу підійшла до Владислава. Він лежав нерухомо й важко дихав. Свідомість до нього ще не повернулася. Обличчя було в синцях і крові. Жінка намагалася привести співмешканця до тями й поставити на ноги. Ні одного, ні другого зробити не змогла. Не знала, як далі діяти.
Неподалік був табір, де раніш відпочивали школярі. Оксана побігла туди. Там був лише сторож. Попросила, щоб викликав «швидку допомогу».
— На жаль, телефона у мене немає, — відповів той.
Жінка повернулась до Владислава. Сіла поряд. Ще кілька разів намагалась привести його до свідомості. Але побитий не промовив жодного слова, тільки стогнав.
Оксана просиділа біля Майєра до світанку. Потім пішла до дороги. Стояла там, чекаючи якогось автомобіля. Нарешті побачила маршрутне таксі. Зупинила його.
— Чи не могли б ви сюди викликати «швидку допомогу»? — кинулась до водія. — Неподалік лежить непритомний чоловік.
— Що з ним?
— Нізащо побили місцеві хулігани.
Водій з власної мобілки потелефонував у лікарню.
Оксана повернулася до співмешканця й почала чекати лікарів.
«Швидка допомога» приїхала о шостій ранку. Коли потерпілого несли в автомобіль, він важко розплющив очі.
Сорокарічного Майєра привезли у міську лікарню й поклали в нейрохірургічне відділення.
Лікарі одразу повідомили в Луцький міський відділ внутрішніх справ про побиття Владислава Майєра. А Оксана про згвалтування звернулася туди чомусь аж через два тижні.
Двох злочинців, Ціпошука і Гримайла, затримали швидко, адже Владислав і Оксана знали їх принаймні в обличчя.
Гримайло та Ціпошук проживають в селі Гаразджа, ніде не працюють, зловживають спиртним, схильні до порушень громадського порядку. Саме таку характеристику дала їм Піддубцівська сільська рада.
Гримайлу тридцять три роки. Одружений він досі ще не був, але встиг двічі побувати за гратами за згвалтування. Вперше був засуджений на п’ять років, вдруге — на вісім. Ніяких висновків із свого безпутнього життя так і не зробив. І ось знову опинився на лаві підсудних. Посадила обох дармоїдів туди, звичайно, горілка. Кожного, хто з нею занадто здружився, вона рано чи пізно непомітно бере за руку і штовхає на злочин.
Обидва, щоб уникнути покарання або хоча б зменшити його, під час суду доводили, що ні над ким не знущалися й не гвалтували.
— Я нікого не бив і не гвалтував. Ми з Оксаною мирно домовилися й разом пішли у кущі, — твердив Ціпошук.
— Коли я побачив Оксану біля ставка, то відчув до неї велику симпатію, почав цілуватися. Правда, іноді хапав за недозволені місця, — співав й собі брехливу пісню Гримайло.
А, можливо, вони й справді не пам’ятають, що робили того вечора біля ставка, адже були нетверезі? Горілка, як відомо, пам’ять також відбирає, й наступного дня пияки не можуть згадати, що було вчора.
Обидва також доводили, що працівники міліції «вибивали» з них необхідні свідчення. Дільничний з Піддубців начебто в більярдній вимикав світло і бив Ціпошука по нирках. А на допиті котрийсь із міліціонерів чи слідчий всіляко їм погрожував і навіть замахувався табуреткою. Під час перевірки нічого цього не підтвердилося.
Брехня не допомогла.
Луцький міськрайонний суд засудив Анатолія Ціпошука до трьох з половиною років обмеження волі, Павла Гримайла — на три роки обмеження волі.
Мабуть, варто сказати й таке. Ще до суду злочинці відшкодували потерпілим збитки матеріальні й моральні. Це Оксана і Владислав підкреслили на суді й заявили, що тепер ніяких претензій до злочинців не мають. Майєр пішов ще далі. Почав просити суд зменшити покарання Ціпошуку.
Подібну гуманність зрозуміти важко. Ціпошук покалічив чоловіка, ледве не позбавив його життя, що підтверджує лікарський діагноз: закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, забій грудної клітки, переломи трьох ребер, а Майєр, виявляється, все це злочинцю прощає.
Гуманність — добра справа, але проявляти її варто не до пияків і бандитів, скільки б років їм не було, а до тих, хто справді вартий того.