Взятися за перо мене спонукала посилка і лист із Риги від Анатолія. Про нього знаю мало. Зате мені відомо, що він колись був нареченим моєї покійної дружини...
Взятися за перо мене спонукала посилка і лист із Риги від Анатолія. Про нього знаю мало. Зате мені відомо, що він колись був нареченим моєї покійної дружини.
Познайомились вони у Львові, де вона вчилась, а він у це місто повернувся після одинадцяти років перебування в сталінських таборах. Бойовий офіцер, орденоносець, він зазнав долі Солженіцина через вірші, які посилав до фронтової газети, а деякі лише читав товаришам. Моя дружина коротко розповідала про свій роман з Анатолієм. Одружившись, ми більше ніколи не згадували про нього. Знали тільки, що він виїхав зі Львова у Ригу. А, починаючи з 1957 року, моя дружина отримувала від нього листи, яких я, звісно, принципово не читав. Минали літа. Ми старіли. Дружина померла. А листи надходять на мою адресу й досі. Остання бандероль із збіркою віршів Анатолія, видрукуваних за сприяння Посольства України в Латвійській Республіці, я отримав недавно, на Новий рік. Тепер уже я ці листи читаю, оскільки адресатки нема. З них я зрозумів, що дружина просила Анатолія не писати. Та це його не стримувало. З цих послань можна було б укласти антологію для закоханих. Ось лишень одна строфа: До тебе лину серцем з далини, Як найрідніший, простягаю руки. Ти тільки, люба, прошу, не гони, І не свари за довгі дні розлуки… Я думаю, що Анатолієві уже далеко за вісімдесят. А він усе пише з таким же молодечим запалом. Мимоволі дивуєшся, як в його серці збереглись почуття більш ніж півстолітньої давності? По суті, зараз цей чоловік пише вірші і листи в потойбічний світ, оскільки його колишня кохана не може їх прочитати. І я не можу зупинити цей поштовий роман, оскільки на жодному листі чи бандеролі нема зворотної адреси — лише штемпель «Рига». А, може, станеться диво, і газета «Волинь» з цим моїм листом, яку читають не тільки в нашому краї, потрапить в Українське товариство в Ризі, і цей чоловік дізнається, що в його поштовому романі треба вже поставити крапку. Олександр. м. Луцьк.
