Міліціонери, розслідуючи побиття невинної людини, нехтували висновками судово-медичного дослідження і свідченнями очевидців...
Міліціонери, розслідуючи побиття невинної людини, нехтували висновками судово-медичного дослідження і свідченнями очевидців.
Олександр НАГОРНИЙ
Житель селища Локачі Микола Корчик 2 жовтня 2005 року мав дуже неприємну пригоду на весіллі у селі Свійчів Володимир-Волинського району. Обставини її ось уже сімнадцятий місяць вивчає місцева міліція. Усе проти Миколи Корчика. Якщо гуляв на весіллі, то не міг не випити за здоров’я молодих, отже, повинен бути п’яним, як хлющ. В одній з багатьох постанов, прийнятих міліціонерами за цей час, значиться основний аргумент: «Згідно із показаннями свідків Корчик М.П., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, ідучи по дорозі, неодноразово падав, після чого підіймався та йшов далі... міг отримати тілесні ушкодження внаслідок падіння з висоти власного зросту на тверду поверхню землі». Очевидно, свідки вночі, десь після першої години, досконально відстежили трудний шлях жителя Локач. Ця версія з точки зору міліціонерів була безпрограшною. Хіба один весільний гість прошкує з гулянки, заточуючись? Інший варіант просто не допускається. Вживав?.. Вживав. І не треба прикладати ніяких розумових зусиль для пошуку додаткових доказів. Щоправда, сам Корчик вважає, що міліцією «були допущені протиправні дії по приховуванню злочину». У потерпілого є достатньо підстав для таких висновків. Ось тільки хто до них прислухається? Але куди ж так вперто прошкував весільний гість? Та ж до будинку тещі — за якихось 10—15 метрів від гулянки. І ось тут, як неодноразово повторював у скаргах, зненацька напали на нього двоє невідомих «запорожців», збили з ніг і гамселили ногами, аж поки не надбігла на його крики родичка. То падав чоловік, знесилившись від «вживання» чи від побоїв? Було це справді п’яне падіння з висоти власного зросту чи таки чоловіка збили з ніг? Яким було досудове слідство та ті оперативно-розшукові заходи, про які щоразу твердить міліція, спробуємо з’ясувати. 4 жовтня 2005 року Микола Корчик звернувся з побоями в Локачинську районну лікарню, де й знаходився на лікуванні майже місяць. Згідно з актом судово-медичного обстеження, виданого 5 жовтня в Горохівському міжрайонному відділенні судово-медичної експертизи В.І. Кифоруком, Корчику було заподіяно тілесні ушкодження середньої тяжкості. А це, як відомо, кримінал. Його заяву у Володимирі-Волинському розглянули навдивовижу оперативно, що рідко трапляється. Уже 22 жовтня 2005 року дільничний інспектор Володимир-Волинського МВ УМВС в області Олександр Віжановський та заступник начальника дільничних інспекторів міліції Ігор Басенюк винесли постанову про відмову в порушенні кримінальної справи. Мовляв, звертайся в суд в порядку приватного звинувачення. Це при тому, що було встановлено: «Микола Ц. вдарив заявника в область голови, чим наніс Корчику М.П. тілесні ушкодження, які згідно з актом судово-медичного дослідження відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень». Щоправда, невідомо, що чинив інший його спільник Микола Д. — зорі рахував чи тримав Корчика, щоб той не впав? Його прізвище згодом якось «випало» з міліцейських матеріалів. Але ж звідки взялися ушкодження середньої тяжкості, про що писав досвідчений горохівський судмедексперт? О, міліцейськими нишпорками було все з’ясовано і мудро трактовано. Удар був в «область голови» так собі, легкий, профілактичний і нападники кинулися, очевидно, втікати. Свідки відстежили, що Корчик вирішив наздогнати нападників, але «спіткнувшись, впав». Так би мовити, з висоти власного, досить високого зросту, — і забився. З громадянином Миколою Ц. все ж було проведено профілактичну бесіду. Очевидно, йому веліли в майбутньому не втікати, щоб чоловік не зазнав ушкоджень від падіння. Микола Д. залишився поза увагою. 11 листопада 2005 року міський суд, куди звернувся Корчик, скасував постанову, поскільки вважав, що заява була перевірена необ’єктивно і упереджено. Ще двічі скасовувалися постанови того ж таки дільничного — від 27 грудня 2005 року і 27 лютого 2006 року — після скарг Корчика в органи прокуратури. Звідкіля така заповзятливість у дільничного? І, нарешті, після втручання прокуратури області 16 червня 2006 року була порушена кримінальна справа. Знову почалися інтенсивні оперативно-розшукові заходи. Слідство тривало аж до 28 грудня 2006 року, коли було прийнято постанову слідчим старшим лейтенантом міліції Василем Носалюком про закриття кримінальної справи. На нашу думку, ця постанова — шедевр міліцейського бюрократизму, якщо не щось інше. Виявляється, не вдалось здобути будь-яких фактичних даних, що «тілесні ушкодження отримав Корчик саме внаслідок протиправних дій особи» (а як же удар Миколи Ц. в обличчя?). Далі — знайома пісня: «Встановлено, що дані тілесні ушкодження Корчик М.П. міг отримати внаслідок падіння з висоти власного зросту на тверду поверхню землі». Свідки ж бо кажуть, що йшов і падав!.. «Конкретно стверджувати, що тілесні ушкодження, виявлені на тілі потерпілого Корчика М.П., виникли від прямої механічної дії не представляється можливим», — констатує слідчий, при цьому посилаючись на висновок судово-медичної експертизи, проведену Волинським обласним бюро судмедекспертиз 18 квітня 2005 року, куди було повторно направлено потерпілого на обслідування. На жаль, слідчий в постанові називає лише деякі несуттєві ознаки тілесних ушкоджень. А там же зазначено серйозні травми: «множинні синці та садна голови, тулуба і кінцівок, злам реберної дуги (клінічно)»...Перший висновок досвідченого луцького судмедексперта Миколи Савченка такий (цитуємо): «Вищеозначені тілесні ушкодження виникли внаслідок ударів тупими твердими предметами». І другий: «Внаслідок падіння (крім, можливо, деяких саден) вищеозначені тілесні ушкодження виникнути не могли». В такому випадку кажуть, що коментарі зайві. Однак навіть висновки двох досвідчених судмедекспертів не указ для володимир-волинських міліціонерів. І, нарешті, фінальний акорд такого розслідування, про що сповіщає редакцію Микола Корчик: «10 січня 2007 року слідчий Носалюк В.В. в категоричній формі відмовив мені та моєму представнику — адвокату Пилип’юку Г.В. надати можливість ознайомитись з матеріалами кримінальної справи. Така заборона була санкціонована заступником начальника Володимир-Волинського МВ УМВС Могилецьким О.А.» Невже в справі знаходяться секретні матеріали, добуті таємними агентами, до яких немає доступу навіть адвокату? Після чергової скарги Миколи Корчика заступник міжрайонного прокурора Володимир Хомич 17 січня 2007 року скасував постанову про закриття кримінальної справи за фактом заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень і скерував її для провадження досудового слідства в слідче відділення міськвідділу міліції. Не втручаючись у слідство, все ж наведемо факти, які потребують вивчення. Микола Ц. а також Микола Д. та інші допитані свідки є жителями села Галинівка Володимир-Волинського району. Кажуть, що Микола Ц. зажив поганої слави і про це Корчику говорили навіть керівники міськвідділу міліції. Тоді група цих буйних «запорожців» приїхала на двох автомобілях з сусіднього села. Тому, якщо справді з’явиться зацікавленість у правоохоронців з’ясувати всі обставини побиття безневинного чоловіка, який, до речі, не зловживає спиртним, бо переніс кілька операцій, то варто дослухатися до розповіді поважної людини, пенсіонера Василя Васильовича Швеця з села Свійчів: «Приблизно о пів на другу годину ночі 2 жовтня 2005 року, шукаючи коня, котрий обірвався на випасі, я йшов з ферми в напрямку сільського клубу. На дорозі я побачив таке: двоє невідомих людей — один високий, інший низький — били лежачого чоловіка, який кричав. Я постояв якусь хвилину і, враховуючи те, що у клубі відзначали весілля, подумав: ідуть якісь п’яні розбірки гостей. Біля огорожі стояли дві автомашини». Укотре переконуєшся, як важко у нашому корумпованому суспільстві, де вже навіть в селах існують якісь «бригади», на діяльність яких закривають очі місцеві міліціонери, з’ясувати істину. Але ж правоохоронці в першу чергу повинні виявляти повагу і увагу до потерпілих. Інакше вже вкотре чуєш від рядових громадян: «Хіба доб’єшся у нас правди?» І оцінка роботи міліції повинна визначатися ступенем задоволеності населення її діями, а не статистикою, що призводить до відфутболювання справедливих скарг.