Коли подружжя розлучається, страждають в першу чергу діти, навіть якщо вони вже повнолітні, бо стають не лише напівсиротами, а й значно погіршується їх матеріальне становище. Саме так сталося і в сім’ях Дмитра та Юлії. Обоє — студенти, вчилися в інститутах, а за навчання їх матері після розлучення не мали можливості заплатити. Допоміг їм новий закон, прийнятий не так давно, та суд...
Коли подружжя розлучається, страждають в першу чергу діти, навіть якщо вони вже повнолітні, бо стають не лише напівсиротами, а й значно погіршується їх матеріальне становище. Саме так сталося і в сім’ях Дмитра та Юлії. Обоє — студенти, вчилися в інститутах, а за навчання їх матері після розлучення не мали можливості заплатити. Допоміг їм новий закон, прийнятий не так давно, та суд.
Олександр КОСТЮКЕВИЧ, Володимир КАЛИТЕНКО
КОЛИ РОЗЛУЧАЮТЬСЯ ДВОЄ... Здається, всі молоді люди стають під вінець тому, що закохані одне в одного. Тоді мало хто очікує якихось матеріальних вигод від шлюбу. Їх діями керує тільки любов. Проте, пізнавши одне одного ближче, часом хтось із подружжя чи й обоє розчаровуються в сімейному житті. Таке розчарування, буває, приходить досить швидко, а іноді через роки. Дехто одразу розлучається, інші не руйнують сім’ю, терплять одне одного тільки заради дітей. Лучани Володимир та Тетяна Хмаруки прожили в парі п’ятнадцять років, народили сина. У житті, як на довгій ниві, всяке бувало. Обоє працювали. Тетяна — в податковій інспекції, Володимир був військовослужбовцем. Непогано заробляли, мали квартиру. Ріс і син Дмитро. І раптом, коли обом уже минуло по сорок років, чорна кішка перебігла їм дорогу. Полковник Хмарук несподівано заявив дружині, що подає на розлучення. І тут, як кажуть, двері на замок не зачиниш. Сім’я розпалась. Хмарук пішов. Правда, квартиру і майже все майно залишив уже колишній дружині. Мабуть, вже так повелося, коли подружжя розлучається, діти залишаються з матір’ю. Та коли й виникає спір, хоч це й не так часто буває, навіть суд в переважній більшості схиляється на бік матері, бо, певне, вважає, що саме вона, якщо не п’яниця чи наркоманка, краще догляне дитину. Тетяна за матеріальною допомогою не зверталася. — До вісімнадцяти років я регулярно платив аліменти на сина, давав йому гроші й на кишенькові витрати, купував одяг, взуття, — говорить Володимир. Уже сім років Хмаруки живуть окремо. Дмитро досяг повноліття, почав навчатися у Волинському інституті імені Липинського. Вже на третьому курсі. Батько перестав надавати йому матеріальну допомогу, бо ж син дорослий. Але щомісячна плата за навчання близько чотирьохсот гривень. Матері одній важко було все оплачувати. Не знала, що робити. Правда, Дмитро, аби поліпшити матеріальне становище, вчився й одночасно почав працювати охоронником цивільної охорони. Докладав свій заробіток до грошей матері, бо живе, як і раніш, в одній квартирі з нею. Все одно було нелегко. Приблизно рік тому було прийнято новий закон про те, що коли батьки розлучилися, але їх син або дочка продовжують навчатися, скажімо, в університеті чи інституті, то вони мають право отримувати від одного з батьків аліменти до закінчення навчання. Скориставшись цим, Тетяна Хмарук подала в Луцький міськрайонний суд заяву, в якій просила стягувати з колишнього чоловіка аліменти на користь її сина в сумі чотириста гривень щомісяця до закінчення ним навчання і досягнення двадцятитрирічного віку. За час розлучення подружжя багато чого змінилося у їхньому житті. Володимир через хворобу звільнився з армії. Але просто сидіти вдома без діла не звик, тому влаштувався на роботу в охоронну фірму «Скорпіон». На роботі колишнього військовослужбовця цінують за дисципліну, професіоналізм, відвертість та чесність. Під час суду Володимир Хмарук погодився й надалі виплачувати аліменти на сина, але просив зменшити суму вдвічі. Назвав вагомі причини. На його утриманні перебуває стара мати, крім того, він сам має намір найближчим часом створити нову сім’ю, де вже є діти. Отож, всіх доведеться годувати і вдягати, а в нього зарплата з пенсією порівняно не такі вже й великі...
АЛІМЕНТИ ДЛЯ ДОЧКИ Вісімнадцятирічна Юлія Кушнерук навчається на другому курсі у Волинському інституті економіки і менеджменту. Проживає в Луцьку на вулиці Гулака-Артемовського. Мусить щомісяця платити двісті вісімдесят гривень за навчання. Дівчина виросла фактично без батька, бо вони давно розлучилися. Мати залишилася з двома дочками. Крім Юлії, має ще й десятикласницю Анну, котра навчається в Нововолинському ліцеї-інтернаті. Самотній жінці нелегко доглядати двох дочок. Коли були менші, якось справлялася з дівчатками. Тепер виросли вони, зросли й витрати на них. Раніш гроші потрібні були на харчі та одяг. Тепер треба платити ще й за навчання обох дочок. Батько В’ячеслав Кушнірук чомусь своїм дітям допомогти не наважується, хоча має таку можливість. Працює у Нововолинську на шахті інженером-маркшейдером, має непоганий заробіток. Одного дня, коли мати бідкалася, де взяти грошей, аби заплатити за навчання обох дочок, Юлія сказала: — Мабуть, я сама подам на батька у суд. — За що? — Він своїм дітям не допомагає, а повинен це робити. Тим більше, що гроші має. — Як знаєш, — зітхнула мати. Юлія після довгих роздумів написала заяву в Луцький міськрайонний суд, де все розповіла про свою сім’ю й попросила, аби згідно із законом з батька стягували аліменти, бо її мати не має можливості платити за навчання. Звичайно, більшість батьків, навіть розлучившись із дружиною, добровільно допомагають своїм дітям, не чекаючи суду, бо розуміють, що коли батьки розходяться в різні боки, це для дітей, якого б віку вони не були, не тільки моральна травма, але й погіршення матеріального становища, особливо, коли мати ще й не має доброї роботи. На жаль, є ще батьки, котрі витрачають чимало грошей на різноманітні застілля із друзями, а про власних дітей забувають. Дехто, аби не платити аліментів, навіть зникає невідомо куди і їх доводиться розшукувати, аби стягнути аліменти. Мабуть, своєчасно і правильно, що новий закон зобов’язує стягувати аліменти не лише до повноліття сина чи дочки, а до двадцяти трьох років, якщо вони навчаються, здобувають професію. Новий закон — це турбота про молоду людину, яка тільки-но стає на самостійний шлях. Він дає можливість здобути професію тим, про кого батько чи мати забули при розлученні. Суд, як правило, завжди ставав на захист неповнолітніх дітей, якщо мова йшла про їх матеріальне забезпечення. Відтепер він має таку ж можливість допомагати і повнолітнім дівчатам і хлопцям до двадцяти трьох років, які вчаться й здобувають професію. Це продемонстрував і Луцький міськрайонний суд, котрий виніс рішення щомісячно стягувати з В’ячеслава Кушнірука двадцять п’ять відсотків його заробітної плати до досягнення повнолітньої Юлії двадцяти трьох років і закінчення навчання в інституті. Позов Тетяни Хмарук до Володимира Хмарука, врахувавши всі матеріальні обставини, задоволено частково. Щомісяця стягуватиметься по двісті гривень з її колишнього чоловіка на утримання повнолітнього сина Дмитра до закінчення навчання. Здається, все стало на свої місця. Проте, мабуть, варто і таке нагадати. Батьки, як і матері, зобов’язані і без суду матеріально допомагати своїм дітям, якщо вони з ними й не живуть в одній квартирі, адже це їх кров і продовження роду...
