Пізнього вечора, коли надворі вже стемніло, свою давню знайому Марію, котра проживала у селі Лище, запросив у місцевий ресторан Тарас...
Пізнього вечора, коли надворі вже стемніло, свою давню знайому Марію, котра проживала у селі Лище, запросив у місцевий ресторан Тарас. Вона одразу погодилась. З друзями Тараса там добре посиділа. А близько півночі потягнули її в темний парк. Жінка чинила опір. Тоді її в кущах побили й згвалтували. На суді ж вона сказала, що віддалася хлопцям добровільно...
Михайло КВЯТКОВСЬКИЙ, Володимир КАЛИТЕНКО
НІЧНА ПРОГУЛЯНКА У четвер Тарас Русинчук, Валерій Авровський, Олександр Лисюк підробляли на будівництві у підприємця Петра Шебета, який проживав у Підгайцях Луцького району. У другій половині дня Петро сказав завершувати роботу й запропонував поїхати на озеро. Він купив дві пляшки горілки, закуску, всі сіли в автомобіль й поїхали. На озері добре почаркували. — А тепер заїдемо до мене додому, я всім за роботу поки що дам по сто гривень, — пообіцяв підприємець. Всі, звичайно, зраділи. Отримавши гроші, у барі випили ще. — Хлопці, давайте переїдемо в село Лище до моєї знайомої Марії. Запросимо її у ресторан «Світанок» й там ще погуляємо, — запропонував Русинчук. Ніхто не відмовився... Через кілька хвилин всі зупинились біля знайомого будинку. — Ви всі йдіть у «Світанок», а я зараз туди приведу Марію, — сказав Русинчук й побрів у хату. Тарас із Марією був знайомий давно. Вона вважалася заміжньою, але чомусь проживала окремо від чоловіка. Можливо, після сварки розгнівалися один на одного. Може, була ще якась причина. Тарас, переступивши поріг, сказав: — Марійко, ми давно не бачилися. Пішли в центр погуляємо. Може, і в ресторан зазирнемо. Довго прохати жінку не довелося. Вони пройшли вулицею, в кіоску купили дві пляшки пива й попрямували до ресторану. Коли зайшли в зал, за столом уже сиділи Дмитро і Валерій. Всі разом добряче випили. Першими піднялися із-за стола й вийшли з кафе Тарас і Марія. За ними — всі інші. На подвір’ї нікого не було. Хлопці вхопили її за руки й почали тягнути за ресторан. Марія йти не хотіла. На гамір, що зчинився, вибігла барменша. Побачила, що Марію хлопці кудись тягнуть, сказала, ніби прийшла її мати й кличе негайно йти додому. Насправді матері не було. Барменша так сказала, аби ті відпустили Марію. Марію відпустили, а самі стояли біля входу в кафе й спостерігали, куди вона піде. Жінка дійшла до арки, котра була неподалік над ставком. Що було потім, вона сама згодом розповіла слідчому.
ЗАЯВА В ПРОКУРАТУРУ «Я вже була біля арки, коли мене догнали хлопці. Двоє з них були мені зовсім не знайомі. Першим підбіг до мене Русинчук. Наказав: — Швидко роздягайся!.. Ти щойно пила і їла за наш рахунок, то треба й розрахуватися. Запропонувала їм гроші. Не взяли. Сказали, що найкращий розрахунок «натурою». Потягнули мене в кущі, звалили на землю й намагалися роздягнути. Почала кричати, кликати когось на допомогу. «Чого кричиш, потаскуха?» — вигукнув Тарас і вдарив кулаком по голові. Я впала. Почали бити мене ногами, здирати одяг. Я пручалась, як могла. Попередили: якщо й далі буду чинити опір, відвезуть у Рожище й десь там закопають. Потім двоє вхопили мене за руки, а інші по черзі гвалтували, в тому числі Русинчук і Авровський. Потім відчула удар по голові й знепритомніла. Скільки часу була непритомна, не знаю, але коли прийшла до свідомості, виявилося, що майже гола. Крім бюстгальтера на мені нічого не було. Одяг лежав розкиданий. Почала вдягатися. Двоє незнайомих, котрі раніш сиділи з нами в барі за столом, побачили в мене ланцюжок і браслет. Один запитав, чи золоті. Вони не були золотими, але сказала, що золоті. Подумала: нехай забирають, аби швидше відчепилися. Зняли з мене ланцюжок і браслет. Коли я вдягнулась, була вже друга година ночі. Гвалтівники також почали розходитися, але мене попередили: якщо я поскаржусь у міліцію, втоплять у річці. Коли в сільському парку все затихло, я також пішла додому, але не дорогою, а полями, бо боялася, щоб вони знову мене не перепинили»... Наступного ранку Марія пішла на Завокзальний ринок, де тимчасово працювала. А після роботи звернулася за медичною допомогою у Луцьку районну лікарню. Лікарі виявили у жінки струс головного мозку, гематому грудей, чимало тілесних ушкоджень у різних місцях. Цього ж дня Русинчук та Авровський прийшли до хати Марії просити, аби вона про те, що сталося вночі у парку, не заявляла в міліцію. Але вдома її не було. Не дочекавшись, пішли. Марія звернулася в міліцію чомусь не одразу, а лише через чотири дні. Проти злочинців була порушена кримінальна справа й розпочалося розслідування. Але ще через кілька днів вона написала в прокуратуру заяву, в якій сама спростувала всі свої попередні покази. Що її змусило так зробити — прохання злочинців, їх погрози, можливо, обіцяні гроші — поки що залишилось таємницею. Але тепер вона доводила: все те, що казала слідчому раніш, неправда, її хворобливі вигадки...
ПОТЕРПІЛА СПРОСТОВУЄ САМА СЕБЕ Марія, певне, знала, що неправдиві покази згідно з законом можуть привести до кримінальної відповідальності. Тепер же вона раптом вирішила чомусь рятувати тих, хто над нею знущався у Лищенському парку, завдав їй чимало травм. У заяві до прокуратури, а згодом і на суді вона доводила, що тієї ночі вступила в статеві зносини із Русинчуком добровільно, бо знала його давно, мала з ним навіть одружитися, але потім вийшла заміж за іншого. Тепер у парку він, мовляв, запропонував їй знову зустрічатися й навіть, якщо схоче, жити разом. Через це вона й не встояла перед спокусою. А чим же спокусив її Авровський? Адже тепер вона стверджувала, що й з ним вступила добровільно в сексуальні стосунки. Може, також обіцяв на ній одружитись? Але ж він уже перебував у громадському шлюбі з іншою жінкою. Без сумніву, Марія про це знала. Грошей також не міг їй запропонувати, бо сам ніде не працював. — У сексуальні стосунки я з Валерієм вступила добровільно, бо про це мене попросив його друг Тарас, — пояснює Марія. Невже Русинчук, який щойно пообіцяв з нею одружитись, міг їй таке сказати? А ось як все пояснюють підсудні. — Я з дому забрав Марію, бо мав намір вступити з нею в інтимний зв’язок, — говорив слідчому Русинчук. — Вона мені відмовила. Тоді ми всі її згвалтували. Те ж саме говорив і Авровський: — В парку, біля кущів, Тарас штовхнув Марію, вона впала. Аби не кричала, я затуляв їй рота. Згвалтування — злочин серйозний, як і кара за нього. Про це хлопці, звичайно, знали, тому не могли самі себе оговорити, якби справді нічого не було. Ще одне. Якби все відбувалося добровільно, то за що хлопці били б жінку? Справді, якби все було добровільно, то чого б гвалтівники прийшли наступного дня до її хати просити, аби не заявляла в міліцію? Чим же пояснює потерпіла різку зміну своїх показів? — Раніш я давала покази, які були неправдивими, — заявляє вона. — Справа в тому, що після удару по голові я знепритомніла й не знала, що було далі. Коли ж отямилася, в мене дуже боліла голова, я не все пам’ятала, тому й наговорила, що мене згвалтували всі п’ятеро хлопців. А через кілька днів раптом згадала, як усе було насправді, тому й написала заяву в прокуратуру. Дуже примітивна і дивна логіка її пояснень. Згадану справу розглядав Луцький міськрайонний суд. Коли судді йшли в нарадчу кімнату, Марія не витримала й вигукнула: — Суворо не карайте підсудних! Вважаю, що їм можна обрати міру покарання не пов’язану з позбавленням волі. Суд засудив жителів села Підгайці Тараса Русинчука та Валерія Авровського на три роки позбавлення волі кожного. Врахувавши деякі пом’якшуючі обставини, апеляційний суд області ухвалив: призначити покарання кожному — один рік позбавлення волі. Чи проаналізують вони свої помилки в майбутньому й зійдуть з кривої і небезпечної стежки, покаже час.
