Ми з вами і не підозрюємо, що саме зараз Україна перебуває у неафішованому конфлікті з Європою. Причому предмет суперечки доволі несподіваний. Мова йде не про щось особливе, а про банальний сірий шифер...
Ми з вами і не підозрюємо, що саме зараз Україна перебуває у неафішованому конфлікті з Європою. Причому предмет суперечки доволі несподіваний. Мова йде не про щось особливе, а про банальний сірий шифер.
Тамара ТРОФИМЧУК
Справа в тому, що цей покрівельний матеріал, а також труби, гальмівні диски для автомобілів, є основною продукцією азбестоцементної промисловості, чиє майбутнє зараз під знаком питання. Адже країни Євросоюзу відмовилися від виробництва та використання азбестоцементу. І тепер цю практику вони хочуть поширити на весь світ. Якщо так станеться, в Україні одразу втратять роботу чотири тисячі працівників підприємств галузі та десятки тисяч осіб обслуговуючого персоналу. Держбюджет не отримає щорічних 30 мільйонів гривень, пересічні люди залишаться без шиферу. А все тому, що азбестоцементні вироби, як видно із назви, мають нещастя бути зробленими із цементу та азбесту. І саме з другим складником пов’язані нинішні міжнародні дискусії. Спочатку трохи геології. Азбест – природний еластичний волокнистий матеріал. Очищена від руди азбестова «нитка» схожа на вовняну пряжу. Мінерал вогнетривкий. За здатність витримувати високі температури в стародавні часи йому приписували магічні властивості, тому й виготовляли з нього ритуальні предмети. Аби пройти крізь полум’я, жерці Китаю та Індії вдягали на себе накидки із азбесту. Забруднені азбестові скатертини демонстративно кидали у вогонь, щоб дістати звідти зовсім чистими. Ближче до нашого часу, в ХІХ столітті, на зміну містифікації прийшло промислове використання унікального мінералу. В Україні виробництво азбестоцементних виробів започатковане ще в позаминулому столітті. Оскільки на території держави немає азбестових родовищ, сировина для промисловості надходила і надходить із Росії та Казахстану. Понад сто років підприємства галузі спокійно працювали, не отримуючи на свою адресу особливих нарікань. Але останнім часом про азбест сказано багато негативного. Причина — печальний європейський досвід. Не так давно азбест широко застосовувався на будівництві у багатьох країнах ЄС. Однак через десятиліття потому в цих державах стався сплеск онкологічних захворювань. Дослідження встановили: рак спричиняв азбестовий пил. З ним в організм потрапляли волокна мінералу, які тривалий час отруювали організм. І тим провокували серйозні захворювання. Найчастіше – органів дихання. Відтоді азбест і все, що з ним пов’язане, став вважатися міною сповільненої дії. Відтак будівельна індустрія західних країн відмовилася від його використання, а хімічна промисловість розробила синтетичні замінники азбесту. Таким чином Європа вирішила для себе цю проблему і тепер рекомендує нам наслідувати її приклад. Нібито просто і зрозуміло. Однак не все так однозначно в цій ситуації. Оповідачі канцерогенних страшилок свідомо замовчують одну важливу деталь. Річ у тім, що існує дві групи азбесту – хризотиловий та амфіболовий. Вищеописані небезпечні властивості характерні для амфіболового різновиду. А хризотиловий у сотні разів менш токсичний, має іншу хімічну будову, фізичні характеристики і, головне, не до порівняння швидше виводиться з людського організму. Проте, хризотил за компанію з амфіболом також потрапив до «чорного» списку шкідливих матеріалів, заборонених до використання Роттердамською конвенцією (міжнародна інституція, що стоїть на сторожі торгівлі небезпечними хімічними речовинами). Україна також є членом Роттердамської конвенції, а тому повинна визначитися: підкорятися їй резолюції про заборону хризотилового азбесту чи все-таки продовжити його використовувати. Така дилема дуже стривожила вітчизняних виробників азбестоцементу. В Україні налічується одинадцять заводів цієї галузі (найближчий до нас розміщений у Здолбунові), об’єднаних в асоціацію «Українське хризотилове об’єднання». У нелегкий для галузі час асоціація хоче донести до вітчизняних споживачів своє бачення ситуації та істинних причин антиазбестової кампанії. На думку виконавчого директора асоціації Руслана Коваля, нападки на хризотиловий азбест продиктовані не стільки турботою про здоров’я людей, скільки недобросовісною конкуренцією з боку європейських хімічних концернів, котрі лобіюють згадане рішення конвенції. Їм вигідна заборона азбестоцементу в Україні і в цілому світі, оскільки тоді отримає збут їхня продукція – синтетичні замінники азбесту. На теренах однієї лишень України азбестоцементних виробів щороку продається на 600 мільйонів гривень. Отже хризотиловий азбест безпідставно занесли до «чорного» списку Роттердамської конвенції. Закиди щодо його токсичності та канцерогенності наразі експериментально не підтверджені. І поки цього не буде, встановлювати жорсткі обмеження абсурдно. Бо якщо йти за логікою конвенції, то в скорому часі нам треба буде проводити термінову евакуацію населення, позаяк всі, хто живе у хаті під азбестоцементним шифером, ризикують стати пацієнтами онкодиспансеру. – Звичайно ж, такого не може бути. Всесвітня організація охорони здоров’я неодноразово вивчала азбестове питання, – аргументує Руслан Коваль. – В її резолюції чітко сказано: амфіболовий азбест заборонений для використання у всьому світі. Для хризотилового азбесту введено порядок контрольованого використання (мінімальний контакт на виробництві, контроль за кількістю азбестового пилу в повітрі, постійні медичні обстеження працівників). Між іншим, від цього матеріалу не відмовилися такі могутні країни, як Китай, Канада, Росія. Щодо азбестоцементних виробів, які ми випускаємо, — вони не завдають жодної шкоди ні здоров’ю людини, ні шкоди навколишньому середовищу. Фахівці галузі не втомлюються доводити, що так званий вільний азбест і азбестоцемент, – це дві великі різниці. Микола Галіпчак, директор заводу покрівельних матеріалів «ВАТ «Івано-Франківськцемент», наголошує: мінерал у шифері і трубах міститься у зв’язаному вигляді, тобто його волокна щільно обліплені зернами цементу і не становлять навіть найменшої загрози для здоров’я. Матеріал однозначно більш безпечний, ніж штучні замінники, зокрема, вінілові полімери, що викликають рак печінки. Аби ще раз переконати себе і громадськість в тому, що здоров’ю працівників підприємств нічого не загрожує, асоціація звернулася до Інституту медицини праці Академії наук України з проханням провести своєрідний медичний аудит щодо шкідливості азбестоцементного виробництва. Фахівці інституту вивчали питання протягом двох років. – Наш інститут і раніше проводив спостереження за професійною захворюваністю на зазначеному виробництві. Причому робив їх тривалий час — протягом двадцяти років, – каже Петро Вітте, старший науковий співробітник Інституту медицини праці. – За цей період виявили лише 18 видів азбестових захворювань. І то у людей, які раніше контактували з амфіболовим азбестом. Щодо нинішнього дослідження, то за результатами клінічних обстежень 150 працівників Київського шиферного та 98 осіб Балаклавського заводів зафіксували лише один випадок підозри на азбестоз (специфічне виробниче захворювання дихальної системи, спровоковане азбестовим пилом – авт.). Для остаточного встановлення діагнозу хворий був обстежений в інституті пульмонології. Звідти нам повідомили: азбестоз не підтвердився. Хворих на рак виявлено взагалі не було. У процесі роботи ми часто чули: ви перевіряєте людей, які зараз контактують із азбестом. Але ж ракові захворювання виникають не одразу, а через кілька років після роботи зі шкідливою речовиною. Ми врахували цю думку. Обстеження колишніх працівників промисловості показали, що захворюваність не перевищує середнього рівня по країні. Тобто Україна, яка є учасницею Роттердамської конвенції, змушена цього разу не погодитися з вердиктом авторитетної інституції. (Між іншим, вона не одинока в цьому рішенні. Проти заборони хризотилу висловилися також ще 116 країн-учасників конвенції, тоді як підтримали 46 країн). Надто багато в порушеній проблемі різних нюансів. І фахових, і суто побутових. Абсолютно не зрозуміло, наприклад, що має робити вітчизняний споживач, якого закордонні бізнесові акули хочуть позбавити дешевого будматеріалу? На «ондуліни», «біолайни», «металочерепиці» та інші дорогі імпортні покрівлі наш брат-українець поки що не заробляє. Покриття даху нового будинку коштуватиме у 5-10 разів дорожче за шифер.
