Волинянка, яка утекла від обстрілів з Київщини: «Ми відчули війну найперші»

Людмила Зектер, яка на Волинь повернулася з Бучі, тривалий час працювала педагогом у Благодатному, Нововолинську. Десять років очолювала службу в справах дітей Нововолинської міської ради. Сім років тому переїхала на Київщину, в місто Ірпінь, працювала у ЦНАПі Бучацької міської ради.

 

 

Перший день війни її застав по дорозі на роботу. Про це повідомили рідні. А підтвердилася ця страшна звістка через деякий час вибухами зі сторони Гостомеля. Ось її тривожні спогади:

Ми відчули війну найперші. Відразу зрозуміли, що велика біда – поруч. Ввечері 24 лютого ще з однією сім’єю почали вибиратися на Волинь. Перед очима постала дорога війни – назустріч рухалися наші військові колони. А ми - у суцільному потоці машин, які прямували на захід. Обмаль пального, вибухи, страх. Доводилося об’їжджати польовими, менш насиченими, дорогами. Таке страхіття важко було побачити навіть у найжахливішому сні! Виснажлива 12-година дорога привела в рідний Нововолинськ.

Намагаюся і тут підтримувати зв’язки з тими, хто залишився у цьому пеклі – в Бучі. Спілкуємося через Фейсбук. Листування розпочинаємо десь о 6-й ранку і закінчуємо пізно ввечері. Мені важко переглядати знімки, які надсилають знайомі, що живуть у підвалах. Такого цинізму й жорстокості по відношенню до людей, тотального безглуздого знищення житлового фонду, комунальної інфраструктури світ давно не бачив.

Мені важко переглядати знімки, які надсилають знайомі, що живуть у підвалах. Такого цинізму й жорстокості по відношенню до людей, тотального безглуздого знищення житлового фонду, комунальної інфраструктури світ давно не бачив.

Після невеликої мовчазної паузи пані Людмила каже:

Буча – місто добрих людей. Прикрашене квітами, де знаходиться найбільший і найкрасивіший парк України. Тут проходили багато всеукраїнських і міжнародних фестивалів. Місцеві мешканці завжди відзначалися людяністю, милосердям і співпереживанням. Варварам прощення не буде. Буча і бучанці стали разом із солдатами ЗСУ неприступною фортецею, яку не здолати ворогу.

… Три дні тому в Бучі випав сніг. Люди радісно вибігли на вулиці з підвалів, де провели перед тим кілька днів, збирали його в що могли, бо вже закінчувалися запаси води. Хіба це не звірство?

Людмила Зектер разом із своїми друзями – переселенцями, яким дала прихисток, у селищі Благодатному ліплять вареники для бійців. Для наближення нашої перемоги.

До речі, її син Артем свого часу у складі 14-ї бригади боронив на східні рубежі. На жаль, він трагічно загинув…

Роксолана Вишневич

Читайте також:На Волині Росія може вдатися до диверсій на військових і цивільних об'єктах