СМЕРТЬ ОПІВНОЧІ

Двоє давно знайомих чоловіків Володимир та Олександр того дня пили спиртне в різних місцях. Потім зустрілися на квартирі Наталки, яку обоє також давно знали. Згодом чоловіки почали між собою сваритися. А коли вийшли з будинку, Володимир всадив Олександру у спину великого кухонного ножа.

Віктор ОСТАПУК,
Володимир КАЛИТЕНКО

СЕСТРА ЗНАЙШЛА БРАТА В МОРЗІ
Телефонний дзвінок у черговій частині Луцького міського відділу внутрішніх справ пролунав голосно і вимогливо. Був ранок й черговий трішки здивувався, адже дзвінки сюди найчастіше лунали під вечір та вночі. Вдень та ранком дзвонили рідше.
Черговий підняв трубку.
Хтось схвильованим голосом повідомив, що на вулиці Глінки виявлено мертвого чоловіка.
— Скажіть конкретніше, де саме? — попросив черговий.
— Неподалік одноповерхового будинку, майже біля цементної загорожі. Знайдете одразу, бо там на вулиці вже стоять люди.
— Чекайте, зараз туди під’їде оперативна група.
Коли міліцейський автомобіль та «швидка допомога» зупинилися біля місця трагедії, там уже справді зібралося чимало лучан.
Мертвий чоловік лежав, як і було повідомлено по телефону, біля цементного паркану, в густому високому, але вже напіввисохлому бур’яні, вдягнутий в темно-синю куртку, светр та джинсові штани.
Медичні працівники оглянули труп й виявили на спині, ліворуч, велику колото-різану рану. Без сумніву, хтось ззаду його вдарив ножем. Спина і куртка, светр були залиті кров’ю.
Ніяких документів у померлого не було. Ніхто з присутніх не впізнав убитого. Труп відвезли в морг, аби там полежав, доки його обслідують та знайдуть когось із родичів.
Чутки про те, що на вулиці Глінки знайдено мертвого чоловіка, дійшли й до лучанки Тетяни Шпак. Коли їй розповіли, який чоловік на вигляд та в що вдягнутий, у неї чомусь защеміло серце. А коли повідомили, що в нього на правій руці вище ліктя викарбувано якийсь малюнок та напис, вона по-справжньому захвилювалась, бо всі названі прикмети були схожі на ті, які були у її брата Олександра Ковби. Тим більше згадала, що на вулицю Глінки він часом навідувався додому до однієї молодої дівчини та її співмешканця. Вчора ж брат пішов з дому кудись ще до обіду, але не повернувся ні вночі, ні вранці. Де міг подітися?
Тетяна негайно поїхала до моргу. Дорогою втішала себе, що то не її рідний брат Олександр. Буває ж у різних людей багато чого досить схожого, а одяг тим більше.
Хвилюючись, Шпак зайшла в морг. Їй показали, де лежить щойно привезений труп. Подивилася на нього — й залилася сльозами. Це був її рідний брат Олександр Ковб.

ЗАПІЗНІЛИЙ І НЕСПОДІВАНИЙ ГІСТЬ
Учениця дванадцятого класу вечірньої школи Наталія познайомилася з двадцятидворічним Володимиром Новачевським три роки тому. Почали зустрічатися. Наталка проживала з матір’ю. Батька не було. Залишив їх й кудись поїхав. Володимир нерідко заходив до них додому. Якщо була горілка, втрьох пили. Часом приходили й гості. Знову пили.
У середу Новачевський навідався до Наталки. Дав їй три гривні й попросив, щоб купила спирту. Дівчина пішла до сусідки Алли й та продала їй триста грамів спирту. Мати Наталки розвела спирт водою. Втрьох його й випили.
— Ходімо трішки погуляємо містом, — запропонував Володимир.
Наталка згодилася.
Коли повернулися з прогулянки до Наталки, вже потрохи починало темніти. Мати міцно спала. Ввімкнули телевізор, аби щось подивитися, але у двері хтось голосно постукав.
Наталка відчинила. На порозі стояв Олександр Ковб, з яким вона також була давно знайома.
— Заходь, сідай, — кивнула на стілець. — Ми тут втрьох уже трішки пийнули розведеного спирту.
— Тоді варто продовжити, — посміхнувся Олександр й поставив на стіл літрову пластмасову пляшку розведеного спирту.
Ковб також уже був напідпитку, бо пив спочатку з друзями вдома, а потім зайшов ще до сусіда Сергія, котрий проживав на восьмому поверсі, а в того були гості. Коли повернувся додому, попросив свою співмешканку Юлію, з котрою мав намір одружитися, піти разом погуляти. Вона відмовилась, бо побачила, що Олександр уже п’яний. Ковб вирішив погуляти сам. Гроші у нього були, бо перед тим продав свій золотий ланцюжок за сто сімдесят гривень. Вийшовши на вулицю, він купив у знайомої жінки один літр розведеного спирту й попрямував до Наталки.
Спочатку вирішили розпити спирт тут же, але Наталка сказала, що немає закуски. Хтось запропонував пройтися до військового містечка, по дорозі купити харчів й десь там, на свіжому повітрі, почаркувати. Така думка сподобалась.
Втрьох вийшли на вулицю. У магазині Олександр купив ковбаси та хліба. Дійшли до військового містечка, сіли в кущах, неподалік церкви. Розклали харчі. Виявилося, що Наталка прихопила із собою ще й шматок сала. Почали чаркувати. Місто ще не спало, але темінь уже давно кружляла вулицями, борючись з нічними ліхтарями.
Утрьох здолати літрову пляшку не змогли, бо ж перед цим усі вже добре хильнули.
— Доп’ємо у Наталки, — сказав Новачевський, й усі почали підніматися із землі...

КУХОННИЙ НІЖ З ЧОРНОЮ РУЧКОЮ
До Наталки всі повернулися уже п’яні, проте одразу ж сіли за стіл й допили спирт, який залишився у пластмасовій пляшці. Потім якийсь час дивилися телевізор. Мати Наталки продовжувала спати. А троє пияків на екрані вже мало що бачили. Олександр з Володимиром про щось завели мову, потім почали сперечатись. Олександр брудно обізвав Володимира. Той спалахнув, мов сірник, кинувся з кулаками до друга по пляшці, бо його обурило, що той нецензурно обізвав його при дівчині. Можливо, сталася б у кімнаті бійка, але чоловіків зупинила Наталка:
— Кінчайте сварку, вже північ, час розходитися по домівках!
Олександр вдягнув куртку, кивнув головою Наталці й попрямував до дверей.
— Зачекай, я тебе проведу до маршрутки! — вигукнув дружелюбно Володимир, ніби щойно й не було між ними ніякої шарпанини.
— Доганяй, якщо хочеш, відчиняючи двері, кинув Олександр.
Володимир також швидко накинув куртку, забіг на кухню, вхопив великого кухонного ножа й запхав його у правий рукав. Відійшли від будинку кроків на п’ятнадцять. На подвір’ї було темно. Лише з електричних стовпів, що простяглися вулицею, сюди трішки долинало світло.
Володимир йшов на крок позаду за Олександром. Коли вже доходили до цементного паркану, Новачевський несподівано вхопив лівою рукою Ковбу за куртку. У правій руці у нього вже був ніж, і він щосили всадив його у спину Ковби. Той, навіть не скрикнувши, впав у густий бур’ян. Володимир обшукав його кишені, забрав дев’яносто гривень й швидко кинувся до крана. Там помив ножа, витер хустиною й пішов до Наталки.
— Ти повернувся? — здивувалась дівчина.
Замість відповіді він простяг ножа:
— Сховай його десь. А ці дев’яносто гривень будуть на харчі. Й розстели ліжко, бо я хочу спати.
Вранці Новачевський прокинувся, мав намір йти додому, але в кімнату несподівано зайшли два працівники міліції.
— Вдягайтеся обоє, поїдемо в міський відділ внутрішніх справ, — сказав один із них.
Коли вийшли з квартири, Новачевський побачив на дорозі біля паркану дві автомашини — міліцейську та «швидку допомогу». Біля них стояло чимало людей. Він все зрозумів.
У міському відділі міліції Новачевський в усьому зізнався. Сказав, що вбив Ковбу, бо той обізвав його нецензурним словом при дівчині.
Вбивця опинився на лаві підсудних.
Луцький міськрайонний суд засудив Володимира Новачевського на десять років позбавлення волі. Він же на користь сестри загиблого Тетяни Шпак стягнув з нього понад 42 тисячі гривень матеріальних і моральних збитків.
Апеляційний суд області, куди звернувся Володимир, знайшов пом’якшуючі обставини, зокрема, те, що Ковб сам організував пиятику, під час якої виникла сварка, й призначив Володимиру Новачевському сім років позбавлення волі.
Саме так досить часто закінчуються пияцтва — смертю та тюремними гратами...