Аби було за що жити. І де.
Життя з нуля: Як на Волині працевлаштовують переселенців (Відео)
Із дипломами про вищу освіту й успішною кар’єрою в минулому біженці йдуть працювати охоронцями, пекарями і швачками
Вони вже облаштувалися в нових домівках на Волині, тепер думають, як підзаробити, передає 12 канал.
Луцький центр зайнятості нині приймає десятки людей в день. Чи вистачить вакансій усім?
***
«Все», – коротко підсумовує пані Олена, маючи на увазі те, що для неї залишилося в минулому – у Чернігові, з якого вдалося втекти.
«Там остались родители, абсолютно все. То есть в чем были – в том выбежали», – каже біженка.
Бо ж ті новини з Чернігова, що нині читає і дивиться, – це лише 5 відсотків правди, запевняє. Ситуація там, ділиться, набагато гірша. Усі виїзди перекриті, безупинно лунають вибухи, у місті немає ні води, ні світла, ані газу.
«Как вам обьяснить, что на душе, когда ты спишь в подвалах, когда ты спишь в ванной, когда дети кричат от ужаса, от испуга. И только пригибаешся – слышишь звук самолета. И не знаешь, куда прилетит», – пригадує жінка.
Про це говорити важко, навіть коли це позаду. Бо ж там все. Було.
«Мали там все. Мы там выросли, там жили всю жизнь… Вообще я учитель младших класов, 10 лет проработала воспитателем», – розповідає біженка.
У Луцьку, де облаштувалися із чоловіком та дітьми, Олена заново шукає роботу. Якщо вийде – теж у сфері освіти.
***
Це був 15-й день війни, розповідає Олександр, коли, не роздумуючи, залишив усе у своєму місті і вирішив із дружиною втікати до Луцька. Ворзель, у якому жили раніше, повністю окупували ворожі війська. Попри весь біль, він усміхається, коли згадує життя там до війни.
У нас було все спокійно, всі працювали, їздили на роботу.
«У нас було все спокійно, всі працювали, їздили на роботу. Я займався натяжними стелями, їздив кожен день до Києва», – згадує чоловік.
Відповідно, і заробіток був на рівні столиці. Нині ж у Луцьку погодиться на будь-яку зарплату.
«Аби було за що жити. І де. Тому що зараз тимчасово проживаємо в церкві, яка нас прийняла. Але це ще тижня півтора від сили, а далі треба шукати житло», – зазначає переселенець.
***
Усього десять хвилин було у пані Олени, аби, покинувши абсолютно усе, виїхати із того ж Ворзеля. Але, зізнається, зовсім не вагалася. Безпека дітей – найважливіше, а жінка їх виховує сама. У Луцьку влаштовує будь-яка посада, аби заробити на життя, яке доведеться будувати заново.
«Яка буде робота, бо в мене двоє дітей. Чоловік помер. То будь-що», – каже жінка.
***
Щодня у Луцькому центрі зайнятості десятки тих, хто, покинувши домівки, колись успішну кар’єру і хороший заробіток у власних містах, готові йти працювати сторожами, пекарями, швачками чи продавцями.
«Із 24 лютогго по 12 березня до нас звернулося 54 особи з інших регіонів. Якщо загалом на облік стало 500 людей, то 54 – це зовсім не багато», – зауважив керівник обласного центру зайнятості Роман Романюк.
Утім, це число значно більше, якщо порівнювати із кількістю вакансій, що пропонували у перші дні війни. Їх було близько пів сотні: тоді ж підприємства масово закривалися, не працювали магазини, заклади харчування, салони краси. Нині економіка області відновлюється, й ситуація поступово покращується.
«Потреби в лікарях були, у водіях, у пекарях, мінімальні потреби. Станом на сьогодні економіка потрошки відновлюється, бізнес починає активніше працювати, тому зараз маємо 474 вакансії», – зауважує Роман Романюк.
Крім того, є перспективи для появи нових вакансій найближчим часом.
Читайте також: Ринок нерухомості: У Луцьку здорожчала оренда квартир (Відео)
