Курси НБУ $ 29.25 € 30.11
Рятує суперницю…  заради кохання та життя

«Дай мені Маринин номер телефону і адресу твоєї тещі...»

Фото із сайту youtube.com.

Рятує суперницю… заради кохання та життя

На світлині Люда з Юрком усміхнені, щасливі. Дівчина тримає пучок квітів, подарованих коханим, і кумедного ведмедика. Це її улюблене фото. З юності. З життя, яке залишилось за порогом тривожного сьогодення

—Як ти? — запитує у сором’язливого хлопчиська на фото. І стискається серце від смутку.

В іншій кімнаті — десятирічний син. Він не повинен бачити її сліз. Михайлик і так наляканий через виття сирен. Хоча уже майже звик. Знає, що потрібно робити. Вмить подорослішав.

— Не сумуй, мамо, — бувало, втішає. А їй від того ще тяжче…

…В Олени був лагідний, спокійний характер. І Славко нікому поганого слова не сказав. А от їхня донька… І в кого така вдалася? В Люди завжди були потовчені коліна. Дівчисько товаришувало з хлопцями. Навчилося давати здачі, якщо хтось пробував образити. Вмовляння інтелігентних батьків, що дівчинці так чинити не годиться, Люда пропускала повз вуха.

Незважаючи на свою натуру, Люда вчилася на відмінно. З цього приводу жартували, мовляв, і збитки встигає робити, і уроки.

… Юрко, син Ангеліни Павлівни, вчительки історії з їхньої школи, закохався в Людку. Однокласниці, яким хлопець був не байдужий, не йняли віри:

— Та вона ж — вихор, а він тихий…

— Фізика: плюс і мінус притягуються…

— Нічого у них не вийде…

А вони зустрічалися. Людка, яка терпіти не могла сукенок і спідниць, ходила на побачення одягнена по–людськи, як жартувала мама.

 Розумієш, є жінки, не створені для сім’ї. Люда — одна з них. Познайомся з якоюсь дівчиною. Хіба на Люді світ клином зійшовся?

Юрко любив історію та подорожі. Він знаходив цікавинки всюди, де бував. Розповідав про свої історичні «відкриття» Люді.

— Уявляєш, містечко таке маленьке, а там…

Людка покірно слухала. Хоча їй справді було цікаво. Можливо тому, що Юрко умів гарно висловитись. А може тому, що це був Юрко.

Хлопець мріяв вступити в університет, вивчати історію. А Люда хотіла стати медиком. Стоматологом. Як батько.

— Я боюся зуби лікувати, — зізнався хлопець.

— А я — ні, — засміялася Людка.

— Людей будеш мучити.

— Мучить біль. Я буду допомагати його позбавлятись…

…У Людки були залицяльники серед одногрупників. Вродлива, розумна, гостра на язик. Але у неї був Юрко. Добряк, з яким просто, затишно та цікаво.

— Ти вийдеш за нього заміж? — запитувала матір.

— Ще не пропонував.

— А коли скаже?

— Хіба штамп у паспорті — найбільше, що потрібно для стосунків? Це, радше, для людей, аби не пліткували.

…Юрко руку та серце Люді запропонував у день, коли вона отримала диплом. Але дівчина під вінець не поспішала.

Люда пішла працювати в приватну клініку, яку тримав батько зі своїм інститутським товаришем. А Юрко став музейним працівником. Йому подобалось досліджувати, відкривати…

У вихідні Люда з Юрком часто подорожували містами та маленькими містечками, відвідували музеї, старовинні замки, храми.

Юрко ще не раз пропонував Люді узаконити стосунки.

— Головне — почуття, — відповідала.

Навіть коли завагітніла, була проти офіціозу.

— А як будемо виховувати нашу дитину? — запитував. — Ми ж не живемо разом.

— Хіба це так важливо? Дитину треба любити, дбати про неї. Ти зможеш приходити, коли захочеш.

Згодом дізналися: у них буде син. Михайлик.

…Коли занедужала Юркова матір, просила сина одружитися. Ангеліна Павлівна втратила надію, що Люда погодиться на заміжжя. Вона залишилася таким же впертим дівчиськом, яким була в школі.

— Мамо, але в нас із Людою син.

— Я також люблю Михайлика, але… Розумієш, є жінки, не створені для сім’ї. Люда — одна з них. Познайомся з якоюсь дівчиною. Хіба на Люді світ клином зійшовся?

— Я кохаю її, мамо.

— Знаю…

Після цієї розмови Юрко вирішив укотре поговорити з Людою про те, що вони повинні жити разом. І знову отримав відмову. Чи не вперше його взяла злість.

…Марину, молоду працівницю архіву, Юрко знав більше року. Сором’язлива, тиха, повна протилежність Люді. Він відчував, що подобається дівчині. Цього разу зайшов до архіву не так у справах, як запросити Марину на каву.

— Ой, що ви, Юрію Івановичу, — зашарілася дівчина. Але запрошення прийняла.

Він знав: Марину не кохає. І, мабуть, ніколи не покохає. Його серце належить Люді. Але він виконає материнську волю. Одружиться.

— У мене є син, — сказав Марині, коли пропонував заміжжя. — Я буду… я мушу його бачити. Я дуже люблю Михайлика.

— Так, звісно…

Він не приховував від Люди, що одружується.

— Мама помирає. Це її прохання. Ми просто розпишемось, — наче виправдовувався. — Але Михайлик…

— Він любить тебе. І ти завжди будеш любити його, — мовила.

– І тебе, — прошепотів Юрко.

Він часто гуляв із сином. А Марина мріяла про їхню спільну дитину. Вона ревнувала чоловіка до Люди. Але не обмовилася про це жодним словом. Усе таїла в собі. Подруги вважали її щасливою. Заздрили. Та не знали, що діється у її душі…

У Юрка з Мариною довго не було дітей. І ось дізнався, що вдруге стане батьком. А згодом почалася війна…

Юрко прийшов до Люди, аби попрощатися з нею та сином. Зібрався на війну. Він не знав, що вона може так плакати. Бути такою беззахисною та розгубленою.

— Ми з мамою будемо чекати тебе, тату, — сумно мовив Михайлик. І не хотів відпускати батька зі своїх обіймів.

Уже коли Юрко був на порозі, Люда запитала про Марину.

— Марина вагітна. Зараз у своєї матері. Вона про неї подбає.

— Дай мені Маринин номер телефону і адресу твоєї тещі.

— Навіщо?

— Треба. І давай про себе знати.

— Обов’язково, коли випаде можливість. Бережіть себе.

— Ти себе також. І повертайся…

Люда зателефонувала Марині.

— Збери необхідні речі та документи. Матір хай це зробить також. Я скоро буду у вас.

— Навіщо?

— У нас обмаль часу.

Люда відвела Михайлика до своїх батьків. Сказала, що їй потрібно на деякий час відлучитися з міста.

— Куди ти? — сполохано запитала мати.

— Потім розкажу. Не хвилюйся.

Поклала у рюкзак свої документи. І улюблену світлину, де вони з Юрком усміхнені та щасливі. Як талісман.

Своєю автівкою Люда везла Марину та її матір до західного кордону. В одній із країн жили їхні родичі. Жінки переконували в один голос, що тут усе спокійно. І впевнені: війна сюди не дійде.

— Ви ж робите це заради Юрка? Заради кохання до нього? Правда? — тихо запитала Марина, аби не почула мати.

Люда міцно стиснула кермо. «І заради життя», — подумала. Але промовчала.

Автівка поволі рухалася серед довгої вервечки машин.

Ольга ЧОРНА

Читайте також: Історія до сліз: Кохана подала йому руку…

Telegram Channel