Навіть на фоні розрекламованого шикарного закордонного відпочинку наш місцевий курорт — відоме далеко за межами області озеро Світязь - виглядає солідно. Переваг літнього оздоровлення тут більш ніж досить: цілюща, з високим вмістом корисних мінералів вода, життєдайне соснове повітря, а головне - близько... - Ще такого напливу не бачили, не встигаємо возити свої випічки, - говорить одна із жіночок, які підгодовують "курортників" на Гряді різною смакотою. На жаль, сервіс залишився на рівні минулих років. На узбережжі протяжністю до двох кілометрів - кілька торгових павільйончиків з пивом, безалкогольними напоями (майже вдвічі дорожчими, ніж поза Світязем), морозивом, чіпсами. Тому-то в пригоді стають місцеві господині, які оперативно на велосипедах із своїх домівок доставляють випічку та інші страви. Найбільшою популярністю тут користуються пончики. Ще не встигне чергова жіночка під’їхати, як її обступають бажаючі посмакувати ними і майже миттєво розбирають. Купую і я своїй сім’ї пончики з ягодами і не втрачаю нагоди поспілкуватися з миловидною жіночкою, яка вже зробила третій рейс за кілька годин тим самим маршрутом. - У таку погідну суботу, як сьогодні, не встигаємо їх возити, - розповідає. - Треба, щоб вдома працював цілий конвеєр. Буває, що й до двісті штук на день продаємо. — А потому додає: - А як вижити, якщо в Шацьку всі великі підприємства позакривали, роботи нема, отож нас тільки й рятує цей курортний сезон. Зачувши розмову, до неї долучається ще одна шачанка: — Попробуйте вижити, коли все дорожчає, дітей треба вчити. А всі за кордон не подамось... Довідуюсь, що на Гряді курсує більше двадцяти таких жінок з Шацька і сусідніх сіл, які окрім пончиків пропонують біляші, чебуреки, печені пиріжки. Ближче до обіду можна придбати в них деруни, вареники (порція з 10-12 штук коштує сім гривень). Час від часу "на маршруті" - діти років 12-13. Вони продають переважно соняшникове насіння і тараньку. Серед відпочиваючих багато молоді. Але прикро, що навіть тут, у красивому, благодатному місці, вона веде себе аж надто розкуто, а то й вульгарно, хизуючись вправністю, даруйте, у матюках, кількості пляшок випитого пива та викурених цигарок. Курортниця поруч презирливо коситься на компанію юнаків і дівчат, від яких, ніби з паровоза, покотив дим, як тільки-но вони всілись. Я теж змушена насолоджуватися сонцем під інтенсивне куріння миловидної білявки, яка смачно затягувалась цигаркою. Нарешті, моя сусідка артистично гасить недопалок і я полегшено зітхаю. Зізнаюсь, робити зауваження - свідомо наражати себе на неприємності, псувати і комусь, і, в першу чергу, собі настрій. Тому після того, як ще хтось з молодіжної компанії "закоптив", встаю, щоб прогулятись, бо нове місце в спекотний день знайти на пляжі непросто. Отож з п’ятирічним сином прямуємо до дерев’яного містка, який врізується у сріблясте плесо. Обминаємо людей, купи всякого сміття і порожніх пляшок, які хлопчаки, що, очевидно, підробляють влітку, не встигають прибирати. - Мамо, а чому на траві так багато п’янства? - так формулює своє запитання Андрійко, помітивши на моєму обличчі обурення від побаченого. Думаю, чи дитині коротко та доступно відповісти, чи просто відволікти його увагу чимось іншим. Тільки ступили на місток кілька кроків, як у поле зору потрапляють два юнаки, які, щедро наливши на долоні шампунь, починають мити голови. А опісля порожню пластикову пляшечку "запускають" у плавання. А скільки всякого непотребу, принесеного хвилями, довелось побачити після грози та буревію! А понищені приозерні атрибути - лавки, столики, дитячі гойдалки! Стає прикро... Ще й тому, що за ці дні не траплялися на пляжі люди з книжками в руках, зайняті грою в шахи, шашки. Найпопулярніші розваги – „застілля” на траві, гра у карти й телефонні розмови. ... Під вечір пляж поволі порожніє. Картина заходу сонця на Світязі заслуговує пензля наймайстернішого художника і ліричного слова найталановитішого поета. Тиша і таємничий плюскіт води навівають солодкий щем душі. Його час від часу перебивають лише гучні тости любителів екзотичних святкувань, їхні красиві феєрверки. Світязь все бачить, все приймає, і лиш під ранок поринає у глибокий сон, накрившись туманом, щоб наступного дня знов потішити всіх своєю красою і теплом. Але ж від чудо-озера треба не тільки брати, не тільки ним насолоджуватись. Кожен з нас повинен дбати, аби краса його і оздоровча сила не убували.
