ГОРОХІВЧАНИ НЕ ВІРЯТЬ НІ ЛІКАРЯМ, НІ ЧИНОВНИКАМ ВІД ВЛАДИ

Третій тиждень минає, відколи ангідридофосфорний “туман” із Львівської області проплив над Берестечком та групою сіл Горохівського району. Тривога ж, викликана зразу після того різким погіршенням здоров’я тутешніх мешканців, якщо десь за цей час і притупилась, то хіба через те, що на зміну їй прийшли зневіра та відчуття приреченості

Петро Боярчук

А хіба могло бути інакше, якщо сам віце-прем’єр-міністр, а в даному разі — керівник оперативного штабу з ліквідації наслідків аварії Олександр Кузьмук одного дня говорив, що катастрофа на залізниці могла бути “другим Чорнобилем”, а наступного вже доводив, що ніякої загрози здоров’ю людей нема навіть в зоні аварії і демонстративно смакував перед телекамерами огірком “з грядки”. Якщо ні від очолюваного ним штабу, а ні по лінії Міністерства з надзвичайних ситуацій вчасно повідомлень про аварію, як і про те, що повинні робити люди, аби вберегтися від цілком можливих шкідливих її наслідків, районне керівництво вчасно не отримало. А незабаром у Горохові поповзла чутка, нібито місцеві медики, котрі госпіталізували п’ятьох осіб, в тому числі трьох дітей з діагнозом “підозра на фосфорне отруєння”, добряче одержали від обласного свого керівництва за такий діагноз “на горіхи”, а діти, яких перевели на обстеження до Луцька, як й інші, госпіталізовані з тим діагнозом хворі, виписані були з лікарень з діагнозом зовсім іншим?
Невдоволення, нерозуміння, відтак підозру викликала у багатьох і дивна нерозворотливість, за якої проби атмосферного повітря на визначення концентрації в ньому ангідриду фосфорного спеціалісти з обласного центру (місцеві зробити такий аналіз виявилися неготовими) почали тут брати лише через добу після аварії.
— Можна припустити, — почув я у цьому зв’язку від міського голови Миколи Шотіка, — якою була у нас концентрація ангідриду фосфорного в повітрі тоді, коли “туман” заволік місто й прилеглі села Кутрів, Піски та Старики, якщо і наприкінці наступного після аварії дня вона становила у Берестечку 0,114 міліграма на кубометр повітря при гранично допустимій нормі 0,15 міліграма. “Туман” такий густий плив, що я, коли машиною біля Новоставу в нього потрапив, мусив протитуманні фари вмикати. То було близько 23-ої години того горезвісного 16 липня. А люди ж тим дихали. Ніхто і думки не мав про небезпеку. Тепер як не один на погане здоров’я нарікає, то другий. І чують, що то не від фосфору…
Саме такі от обставини і спонукали мешканців деяких горохівських сіл звернутися із відповідного змісту заявами до депутата Верховної Ради України п’ятого скликання Сергія Шевчука та депутата обласної ради Анатолія Притулюка під час їхньої поїздки по району, про що наша газета повідомляла. Анатолій Притулюк озвучив ті заяви на недавній сесії обласної ради, а Сергій Шевчук виступив у цьому зв’язку з гострою критикою на адресу волинських медиків і місцевої влади. Після цього і побувала в Горохівському районі група спеціалістів з обласного центру, щоб остаточно (на це багато хто сподівався) внести ясність в ситуацію, яка тут склалася у зв’язку із ожидівською аварією. До складу групи увійшли двоє лікарів-педіатрів з обласної лікарні та по одному спеціалісту з облсанепідстанції, агрохімічної та ветеринарної служб області, а також двоє представників ЗМІ. Останні побували в кількох селах та Берестечку, де зустрічалися з місцевими мешканцями, а педіатри взялися провести ретельний огляд дітей у Скриговому та Пілганах, звідки і до згаданих вище депутатів, і в органи місцевої влади надходило найбільше нарікань.
Як розповів про роботу цієї групи заступник голови Горохівської райдержадміністрації Анатолій Фесина, котрий її супроводжував, під час зустрічей приїжджих спеціалістів з місцевими мешканцями люди позитивно відгукувалися про те, що з обласного бюджету виділено 400 тисяч гривень на оздоровлення дітей із населених пунктів, які потрапили під ангідридофосфорний смог, у таборах відпочинку. Тим часом лікар-педіатр Горохівської центральної районної лікарні Оксана Муравецька, котра в Скриговому та Пілганах працювала разом з педіатрами із обласної лікарні, повідомила, що “в цілому тут було оглянуто 78 дітей і ніяких відхилень, пов’язаних з фосфорним отруєнням, не виявлено”. Прокоментувати такий от висновок і попросив я минулого четверга Анатолія Притулюка та скригівського сільського голову Наталію Шанковську.
— Факт відбувся, – почув від Анатолія Павловича. – Отруйна хмара пройшла над нашими селами і сьогодні маємо масові нарікання людей на погіршення здоров’я з практично однаковими ознаками захворювань. Цього нічим не заперечити. Як і того, що до аварії біля Ожидова нічого подібного тут не було. Але якісь клерки від влади бачити цього чомусь не хочуть. І якщо у Львівській області до оцінки того, що сталося, підійшли реально, через що і виділено туди мільйони гривень допомоги, то у нас відбувається зовсім інше. Чомусь здається, що на Волині нема медиків або спеціалістів, які б могли правильно визначити причини таких масових захворювань, або ж діагнози їхні пишуться під чиюсь диктовку.
— Люди в наших селах, — сказала Наталія Олександрівна, — висновкам медиків не вірять. Бо що не кажи, а такої кількості захворювань, як після того пекла, що просунулося над нами через аварію в Ожидові, тут не було ніколи. От сьогодні, вже після того, як обласні педіатри у нас побували, до сільської ради прийшла Алла Заєць з тим, що цілу ніч у двох її дітей без жодної, здавалось би, причини була підвищена температура, з’явилась блювота, висипка. З наріканнями на хворобливий стан і несподівано погіршене здоров’я малих ще своїх дітей звернулися, сподіваючись на допомогу, і Алла Фещук, Надія Заєць. Якщо раніше причину хвороб декого з тих, хто до них звертався, медики пояснювали спекою, то в ці дні спеки вже нема. А ознаки захворювань, що тоді, що тепер, — однакові. Скаржаться і дорослі. Та я вже й сама чую, — щось із моїм здоров’ям не те коїться… Люди питають про одне: чому влада не хоче бачити того, що у нас відбувається?
Того ж дня я зустрівся з сільськими головами із Новосілок та Горішнього Євгеном Пилисьом і Леонідом Богоносом. Леонід Богонос приїхав до райцентру з цілою пачкою заяв своїх односельців, адресованих знову ж таки Анатолієві Притулюку. “Це, — сказав, — вже друга хвиля”. В одній із цих заяв, що надійшла від мешканців Горішнього Ганни Кулик, Надії, Андрія та Володимира Єфремових, говориться: “Моєму синові Андрію з того вечора, як сталась трагедія і наше село заснував дим, підвищився тиск, 3 – 4 рази на добу йому йде кров з носа, болить горло, його нудить, печуть очі. Володимирові також болить голова… Миколі болить в животі, пече в горлі”. Аналогічні нарікання і в інших скаргах, автори яких, як і Микола Лещук та Валерій Никитюк з Новоставу, тривожаться тим, що їхнє життя “під загрозою”.
— Коли я поцікавився, — сказав у цьому зв’язку Євген Пились, — хто так визначив кордони лиха, що наші села опинилися за їх межами, хоч тої ночі тут дихати не було чим, то мене мало не ворогом народу зробили.