Підтримуючи кандидатуру Володимира Лиса на здобуття премії ім.Агатангела Кримського...
Підтримуючи кандидатуру Володимира Лиса на здобуття премії ім.Агатангела Кримського, не один із його читачів і прихильників, як певну прикрість, відчуває те, що цього талановитого волинського письменника і журналіста, який здобув ряд перших місць у престижних всеукраїнських літературних конкурсах, і досі не пошановано подібною відзнакою обласного масштабу. Творчий універсалізм Володимира Лиса справді вражає, але навіть сама по собі взята його журналістська діяльність, що сприймається як багатолітнє подвижництво, заслуговує окремої високої відзнаки
Олеся КОВАЛЬЧУК, заслужений учитель України
Поважні громадські діячі і рядові читачі-політикомани цінують уміння чітко розставляти акценти при висвітленні проблем суспільного характеру. Інтелектуали-любителі всіляких цікавинок мали цілі колекції з «торбами див і загадок» від Лиса. Дбайливі господарі та господині носяться з прогнозами погоди від все того ж Лиса. Навіть коли час від часу журналіст виходить зі своїх звичних амплуа, він виступає однаково сильним і в ролі знавця культури, літератури, історії, права тощо. Наразі можна тільки потішитися, що також виділено як безперечний творчий успіх автора його роман «Камінь посеред саду» (вид-во «Твердиня», Луцьк), здається, шостий виданий його роман і перший саме в Луцьку. Коли читаєш художній твір і ловиш себе на думці «Оце про мене йдеться», то він, цей твір, і є тим, що потрібен у людському світі. Книга про камінь, що перетинає життєвий шлях, що його обов’язково треба підняти, аби простувати далі, — саме з таких. Втім, в образній назві роману кодів немало, і їх прочитуватиме кожен по-своєму, як то і є характерним для творів, позначених суб’єктивним прагненням до реалізму і об’єктивним пориванням до модернізму, в основі яких — дослідження великих драм не менш великих ідей людського буття. І в «Камені посеред саду» проблеми побутового комфорту (чи й дискомфорту) — десь на десятирядному плані. На передньому ж — велика драма буття — буття людського духу. І пошук людиною самої себе у цьому складному світі. Автор досить тонко і переконливо передає стан такого «зайвого» у світі, яким є головний герой роману Андрій Троян, котрий не хоче миритися зі статусом людини втрачених можливостей. Щоб реалізувати внутрішній потенціал, підняти той самий камінь посеред саду життя, потрібна душевна рівновага, і Андрій підсвідомо сподівається знайти її серед собі подібних. Він шукав тих, хто б його зрозумів, але знайти не міг. Чи не зміг. А, може, той камінь не під силу було підняти тому, що людське єство Андрія не було наділене належною силою волі, не був він у цьому розумінні «трояном», як того вимагали життєві обставини, заручником яких він ставав? Не з доброго ж дива час від часу постає перед ним успішний у житті уявний брат Яромир, геть викапаний у схожості і всього «ледь-ледь мужніший, кремезніший»? Чи, може, на заваді герою була власна самозакоханість, через яку не зміг вистоювати проти спокус іти до успіху у значно легший спосіб, ніж «пішки» (згадаймо ще раз історію одруження з Магдою, взаємини з Люсею). Маємо справу з твором, у якому із розв’язки сюжетної дії, як то зазвичай прийнято, вивести одноразову своєрідну притчову мораль неможливо, і в цьому — його сила, його значимість. Зрозуміло одне: Володимир Лис виявив неабияку майстерність у зображенні фатального самовідчуження людини непересічної розумової активності, у передачі гри інтерпретаторської уяви й домислу, які виявляє його герой, ведучи саморозслідування власного самовбивства, і завдяки цьому читач потрапляє у глибокий полон авторського інтелекту.
