Курси НБУ $ 29.25 € 30.11
Наречена луцького героя після загибелі коханого стала парамедиком на Донбасі

Михайло та Єлена навіть не уявляли, що буває таке кохання.

Фото із сайту espreso.tv.

Наречена луцького героя після загибелі коханого стала парамедиком на Донбасі

Наприкінці березня у Луцьку попрощалися з 27-річним військовим Михайлом Приступою, який загинув у боях з російськими окупантами під містом Ірпінь Київської області. Боєць 503-го окремого батальйону морської піхоти з дислокацією в Маріуполі народився у селі Сирники поблизу обласного центру, жив у сусідніх Милушах, мав кохану дівчину у Чернівцях, планував одружитися. Після смерті Михайла його наречена Єлена Ланівська (до речі, депутатка Чернівецької райради від «Євросолідарності») вирішила продовжити патріотичну справу коханого і стала парамедиком на Донбасі

«Закохалася з першого погляду»

— Історія нашого знайомства максимально сучасна — ​через інтернет, — ​розповіла Єлена Ланівська. — ​Михайло побачив мене у соцмережі на сторінці нашого спільного товариша і «підписався» на мене. Він переглядав усі мої сторіз і зрештою прокоментував одну з них. Так ми почали спілкуватися. У це складно повірити, але підтверджу: хоча ми жодного разу не бачилися, я майже відразу збагнула, що це — ​моя людина. В якийсь момент Михайло написав мені, що у свою відпустку приїде до Чернівців. Під час зустрічі я з першого погляду зрозуміла, що кохаю його. Утім, я це відчула ще раніше.

«Ти загинув заради свободи, тому я повинна продовжувати твою боротьбу».
«Ти загинув заради свободи, тому я повинна продовжувати твою боротьбу».

 

Єлена зізнається, що це глибоке почуття «накрило» її вперше.

— Я взагалі не уявляла, що таке буває. Писала Михайлові, що закохалася в нього, як дівчинка. На що він у відповідь теж підтвердив: «Якщо це у нас із тобою не кохання, то я тоді навіть не знаю, що ж воно таке».

Так вони зустрічалися понад рік. Єлена часто їздила до Михайла в Маріуполь, де він служив за контрактом. Ці дні були наповнені щастям. У жовтні у Михайла закінчувався термін служби. Продовжувати його він не планував. Хотів одружитися з коханою, переїхати жити до Чернівців і розпочати бізнес із виготовлення принтованих футболок.

«Час не лікує»

Війна не дала збутися цим задумам. Єлена наголошує: навіть якби її коханий на той час уже звільнився із ЗСУ, він все одно би пішов воювати — ​не міг вчинити інакше. Після російського нападу підрозділ, в якому служив Михайло, перекинули в Ірпінь, де п’ятого березня його життя обірвалося… Чоловік героїчно загинув, прикриваючи своїх товаришів, коли вони стримували ворожу колону.

 Час не лікує. Ти просто живеш із цим. Я й досі відчуваю, як твої руки гладять моє волосся. Пригорнутися б хоч на мить.

З моменту загибелі воїна минуло вже понад два місяці, проте Єлені не стало ні на краплю легше: «Час не лікує. Ти просто живеш із цим. Я й досі відчуваю, як твої руки гладять моє волосся. Пригорнутися б хоч на мить», — написала вона в соцмережі.

«Я зараз там, де найбільш потрібна»

Дівчина розуміла, що тільки робота може її відволікти від горя. Тож вирішила піти туди, де буде найбільш корисною — ​в добровольчий медичний батальйон «Госпітальєри», що допомагає бійцям на Донбасі. За першою освітою вона медик, навчалася чотири роки у медичному коледжі Буковинського медуніверситету за спеціальністю «Лікувальна справа».

— Після загибелі Міші мені було дуже важко ходити Чернівцями, тими вулицями, якими ми гуляли. Тому я більше часу спочатку перебувала в Києві, волонтерила, — ​продовжує Єлена. — ​Та коли в столиці стало відносно спокійно, знову почала шукати для себе якусь активну роботу, щоби трохи забутися. Тоді й познайомилася з дівчинкою, в якої ідентична ситуація: теж загинув коханий. Вона й розповіла мені про «госпітальєрів». Їх саме тоді відправляли на Донеччину. Тож я теж вирішила долучитися, адже маю медичну освіту. Пройшла кількаденні курси й поїхала як парамедик.

— Тепер робота — єдине, що допомагає відволіктися, — ​продовжує Єлена. — Також підтримує усвідомлення того, про що ми неодноразово розмовляли з Мішею: свобода — ​це найвища цінність. Розумію, що він загинув заради нашої свободи, в тому числі і моєї. Тож повинна продовжувати його боротьбу. Я зараз там, де найбільш потрібна...

Джерело: molbuk.ua.

Галина ОЛІЙНИК.

У боях за Україну полягли мужні сини Волині

Павло СУСЛОВ – боєць, житель міста Нововолинська;

Тарас СВИСТАК – капітан із села Садів Луцького району;

Віталій ДІДИК – боєць із села Мишів на Іваничівщині;

Іван ГАЛЕНДА – із села Заболоття на Ратнівщині;

Костянтин КІЦ – боєць із міста Луцька;

Леонід ЗІМИЧ – боєць із села Лахвичі Камінь-Каширського району;

Сергій САХАРДАЛА – боєць із села Промінь Луцького району;

Дмитро КОСОВ – боєць із міста Луцька;

Дмитро ЯГОДА – доброволець із міста Ковеля;

Сергій ДЕМИДОВ – боєць із села Затурці Луцького району;

Василь ФЕРЕНЦІ – військовослужбовець із Ківерців;

Андрій ВОЙТЮК – боєць із селища Рокині Луцького району;

Назар ПАСІЧНИК – боєць із села Несвіч Луцького району;

Сергій ПАНЧИШИН – військовослужбовець із міста Нововолинська;

Дмитро МАКАРЧУК – військовослужбовець із Люблинця Ковельського району;

Петро МЕЛЕХ – військовослужбовець із села Колодяжне Ковельського району;

Петро ВАСЕЙКО – військовослужбовець із села Поворськ Ковельського району;

Іван МАКОВЕЦЬКИЙ – боєць із села Щедрогір на Ратнівщині;

Валерій ГОНТА – військовослужбовець, кіборг із міста Ковеля;

Анатолій ДМИТРУК – боєць із села Козлиничі Ковельського району;

Олег БРИНЗА – боєць із міста Рожище;

Анатолій ФІЛІПЧУК – боєць із села Кременець на Рожищенщині;

Федір ГАВРУК – боєць із міста Луцька;

Андрій ДУДІК – військовослужбовець, житель селища Маневичі.

Читайте також на volyn.com.ua: ««Лік орків, яких особисто «пустив на добриво для української землі», веду, але число не скажу», – воїн ЗСУ».

Telegram Channel