Знакова подія відбулася у видавничому процесі Волині. До 75-річчя голодомору 1932-1933 років Міжнародний благодійний фонд «Україна 3000» підтримав перевидання книги відомого західного історика Роберта Конквеста «Жнива скорботи. Радянська колективізація і голодомор»...
Знакова подія відбулася у видавничому процесі Волині. До 75-річчя голодомору 1932-1933 років Міжнародний благодійний фонд «Україна 3000» підтримав перевидання книги відомого західного історика Роберта Конквеста «Жнива скорботи. Радянська колективізація і голодомор».
Володимир ЛИС
Це новий переклад у рамках спеціальної програми «Уроки історії: Голодомор 1932-1933 років» серед запланованих фондом «Україна 3000». І прикметно, що видання цієї знаменитої і вражаючої книги довірили «Волинській мистецькій агенції «Терен», яку очолює перспективний письменник і видавець Андрій Криштальський. Спеціально для луцького, «теренівського» видання переклад з англійської зробили Наталія Волошинович, Зорина Корабліна і Вікторія Новак. «Не може бути гіршої муки, ніж бачити, як від голодної смерті відходить у небуття твоя родина. А мільйони тонн збіжжя в цей же час держава відправляла на експорт. Весь жах тих часів і досі супроводжує очевидців страшної трагедії ХХ століття. Нації завдана кривда, наслідки якої відчуваються через 75 років», — пише у передмові «Розповісти правду...» голова Наглядової ради Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000» Катерина Ющенко і висловлює сподівання, що «істина про нещастя тих років слугуватиме відновленню історичної справедливості, сприятиме прозрінню всього українського суспільства». Ще одну не менш, мабуть, вражаючу передмову-есе до виданої в Луцьку книги Роберта Конквеста написав наш земляк, відомий дисидент, президент українського ПЕН-клубу, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Євген Сверстюк. Він справедливо зауважує, що книга Роберта Конквеста свого часу «прозвучала, як грім у горах». «Можна сказати, що ця книга про український народ у найтяжчий період його історії, коли жорстока сила підкошувала його вікові традиції». Книга «Жнива скорботи» написана переважно на основі усних свідчень очевидців, яких війна закинула на Захід, причому їхні свідчення документально підтверджені, а також окремих правдивих публікацій у західній пресі іноземних журналістів з СРСР, яким вдалося потрапити в райони голоду, донесень дипломатів і нечисленних листів, зокрема, від представників національних і релігійних меншин, яким вдалося, незважаючи на цензурні рогатки, прорватися за «залізну завісу». Крок за кроком дослідник доводить, що це був саме організований геноцид проти українського народу. А в цей же час «у багатому Центральночорноземному регіоні Росії ніякого голодомору не було. З іншого боку бідні на хліб українські землі частини Волині та Поділля постраждали так само, як і решта республіки». Численні факти красномовно також доводять, що не просто голод, як твердять сучасні комуністи, а таки геноцид страшною косою смерті пройшовся волею Сталіна і партійної верхівки по українському народові. Народові, з якого хотіли остаточно витравити волелюбність і національну свідомість, знищити його віковічну основу — працелюбне українське селянство. Особисто мене чи не найбільше з усіх страшних фактів, наведених у книзі Конквеста, вразив такий: загальні втрати в одному з районів Полтавської області від голоду були 7113 жителів сіл, а з них 3549 дітей, тобто майже половина від загальної кількості жертв. І так було в більшості районів цієї та інших українських областей. Ось чому наслідки голодомору вдарили по нашому майбутньому і відчуваються й досі. У серпні презентація книги «Жнива скорботи», виданої у Луцьку, відбудеться у Києві, а читати її матимуть змогу українці з тих українських регіонів, населення яких 75 років тому косив та не викосив голодомор-геноцид.
