ПЛАЧЕ ЛІТО, ЯК РОЗГУБЛЕНЕ ДИТЯ...

Тетяна ЧЕРЕПАРА

У лугах, де пахнуть квіти,
Й небо вічне, мов життя,
Загубилось, — плаче літо,
Як розгублене дитя.
Чим потішити — не знаю,
Що йому подарувать, -
Дивну казку мого краю
Серцем щирим розказать?
Чи в іконах змалювати
Сум замріяних дібров,
А в душі заколисати
Недолюблену любов?..
Я не знаю, я гублюся
В вирі здуманих думок...
Та вже йду — і не боюся,
Що останнім буде крок...
с.Новосілки
Турійського району.
Р.S. Людям потрібні веселі, сповнені життєвого оптимізму вірші, а моїм до цього далеко. Пишу те, що відчуваю, чи відчула, а фальшивити не вмію.