«Кричала всю ніч, як божевільна, поки росіяни катували внука і зятя»: запоріжчанка у Луцьку розповіла про окупацію рідного села

Усе почалося 4 березня. Тоді вона вибігла з хати через страшний гул — ​рідною вулицею рухалася довжелезна колона російських військових машин.

— Біля нашого дому поставили «Град» і вже ввечері випустили кілька ракет. Так бабахнуло… Думали, якщо у відповідь щось прилетить, то вже не виживемо. Тряслися з чоловіком від страху, — ​пригадує пані Лідія, яким вона запам’ятала початок війни.

Усе життя жінка трудилася, щоб дати краще життя своїм двом донькам. Спочатку працювала завідувачкою місцевої ферми, потім — ​заступницею директора з господарських питань у школі. Щоб допомогти дочці, яка після заміжжя оселилася по сусідству, вони з чоловіком, колишнім військовослужбовцем, почали ще й обробляти два гектари землі й утримувати худобу. Всі бізнес-плани зруйнувала війна.

— Я на пенсії з 2013-го. Через рік росія напала на Схід України, ще через 8 — ​окупанти вже стояли під дверима мого дому. Пихаті, голодні… Просилися заночувати, але не пустила. А вже коли на порозі з’явилося п’ятеро «дітей», не змогла відмовити. Худі, низенькі, автомат по землі совається. Просили: «Бабушка, впустітє, ми в углу пасідім…» — ​розповідає пані Лідія.

Читайте також: Найспівучіший боєць Юрій Городецький захищає Україну разом із батьком та дружиною (Відео).

Жінка каже, що ніколи не забуде перший ранок під російською окупацією. На світанку вони з чоловіком зірвалися від сильного вибуху. Згодом з’ясувалося, що орки збили український прапор, який висів на місцевій водонапірній вежі.

— Таке відчуття було, ніби кінець світу настав. Страх і порожнеча. Ми спостерігали, як вони обкрадали наші магазини і будинки, але нічого не могли зробити. Окупанти несли «здобич» пакетами, мішками… Навіть калькулятори з пошти позабирали. Весь день пили, а закуску брали в сільських погребах. У людей просили то води, то хліба… У мене взяли сковорідку, залишили сухпайок. Дивилась на ті харчі й плакала, бо ж ковтнути їхню їжу — ​те саме, що Україну зрадити, — ​стримуючи сльози розповідає пані Лідія.

Коли ж красти вже не було чого, загарбники взялися гатити з артилерії в бік українських позицій.

— Страшна стрілянина тривала всю ніч. Біля нашої хати підривалися боєприпаси, які вони привезли вантажівкою у наш двір. Ми з чоловіком ховалися в підвалі. Вранці побачили, що у сусідській хаті зірвало дах, у нас — ​вибило вікна і згорів великий сіновал, де зберігали нові дошки для майбутнього ремонту. Ще й літня кухня зайнялася. Погасити не змогли, бо у дворі валялося безліч боєприпасів, та й води не було. Молилася, щоб хоч на хату не перекинулося полум’я, — ​ділиться жінка.

Коли побачили на блокпосту в Оріхові українських військових, плакали від радості.

Вранці окупанти знову почали ходити по домівках. Переселенка каже, що якийсь молодий ординець навіть просив у неї пораду: «Бабушка, ну што нам дєлать? Нєт сіл тєрпєть. Да уже столька рєбят лєгло. Может, нам в плєн сдатса?»

— Не було бажання щось йому пояснювати. Відповіла, щоб слухав свого царя і вигнала з хати. За ним прийшов ще один рашист — ​нібито шукав у селі зрадника, який здавав про них інформацію ЗСУ. Допитав нас і сказав, якщо не знайде ту людину, то вистроїть всіх чоловіків і жінок у два ряди й розстріляє, бо в нього вже є такий наказ, — ​розповідає пані Лідія.

За її словами, наступної ночі почалися такі інтенсивні бої, що на стінах підвалу з’явилися тріщини. Жінка ж найбільше хвилювалася за доньку, яка з чоловіком і сином живе по сусідству.

— Вранці батько виліз глянути, як там наша Свєта. Каже: «Ти тільки не кричи, але в неї всі вікна вибиті, а в дворі все потрощене… Вискочила з підвалу, біжу туди. Біля воріт кадирівці не давали пройти, але якось прорвалася. Навколо розтрощені будинки, машини, під ногами вбита собака… Кричу до доньки: «Ти хоч жива?!» — ​а вона відповідає: «Жива, але хлопців моїх чеченці ще два дні тому забрали», — ​з болем згадує українка.

Цю історію пані Лідії розповідати було найважче. Час від часу вона замовкала, щоб витерти сльози, і продовжувала:

— Біжу назад, землі під собою не чую. Залізла до чоловіка в підвал, то кричала цілу ніч, як божевільна. Уявляла, як вони над внуком і зятем знущаються… Вранці чую, що чоловік швидко біжить коридором, а він трохи накульгує. Подумала, що розбомбили Свєтину хату, а це наших хлопців повернули!

Виявилося, що чоловіків окупанти тримали у місцевій школі. Там катували українських військових й тих, хто встиг зняти на телефон їхню техніку.

— Натягли їм на очі шапки, щоб не видно було, куди ведуть. Погрожували розстріляти, якщо піднімуть голови. Якийсь рашист під час сильних обстрілів вивів зятя й онука на подвір’я навчального закладу й почав стріляти біля їхніх ніг. Виявилося, що внук зняв на відео колону танків. Добре, що в мережу не виклав. Це їх врятувало. А от племінника мого, який був артилеристом, дуже покалічили, — ​ділиться болем українка.

За словами жінки, згодом у селі з’явилися чутки, що окупанти змушуватимуть місцевих чоловіків воювати проти України. Тоді вирішили, що треба терміново вивезти із села 26-річного внука.

— Ми з дочкою дізналися, що виїхати можемо, якщо одночасно вирушить не менше п’яти автівок. Коли майже все було готово, донька передумала: не змогла покинути хату, яку без господарів точно «обчистять», та й сват не ходить, не буде кому доглядати, — ​ділиться біженка.

Наступного дня пані Лідія з чоловіком та онуком виїхали до Запоріжжя. Втім, уже в Пологах на блокпосту росіяни наказали повернутися в село, інакше — ​розстріл.

— Нам вдалося їх вмовити залишитися на місці на три дні. Щодня ходили питати, чи можна виїхати, але щоразу отримували відмову. Нам пощастило, що з Маріуполя рухалася колона з цивільними на Токмак і ми змогли до них приєднатися, — ​розповідає жінка.

Вона пригадала, що, коли побачили на блокпосту в Оріхові українських військових, плакали від радості: «Ми були готові їх розцілувати. Все, що мали, з машин повиносили. Вони не хотіли брати, але ми намагалися допомогти хоч чимось. Ті відчуття вам словами не передати…»

Останні новини:

• У Раді хочуть перевірити депутатів, які виїхали на початку війни.
• Генштаб: окупанти деморалізовані тотальним спротивом українців.
• Ракетний удар по Часовому Яру: повідомляють вже про 15 загиблих.
• У теробороні Волині повідомили про ситуацію на кордоні з Білоруссю.

Усі новини російсько-української війни – тут.

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.