Більше 40 волинських озер та 170 ставків передані орендарям для ведення рибництва й організації рибальства і рекреації...
Більше 40 волинських озер та 170 ставків передані орендарям для ведення рибництва й організації рибальства і рекреації. Прийнята обласною радою програма розвитку рибного господарства Волині на 2001-2010 роки передбачає досить солідний річний показник вилову товарної риби з орендованих водойм: до 160 тонн та ще 300 тонн – зі ставків ВАТ «Волиньводгосп». Із настанням осені свіжої риби на наших ринках і справді більшає. Але не волинської: коропи, товстолобики, амури привозять до нас із Вінницької, Хмельницької, Житомирської та інших областей
Валентина БЛІНОВА
Невже рибальська слава волинян, які колись свій улов постачали у Варшаву, інші міста Польщі, на львівський ринок, назавжди пішла в небуття? Чи збідніли наші водойми на цю смакоту, що неодмінно присутня у традиційних стравах волинської кухні? Про те, що аж ніяк не варто сумніватися у рибальських здібностях наших земляків, засвідчили відвідини ставкового господарства біля села Руда, що в Любомльському районі. Занедбані водойми ще в 2001 році взяло в оренду подружжя Любові та Петра Бурдил із сусіднього села Хворостів. Найперше взялися корчувати зарості верболозу, відновлювати складну систему гідротехнічних споруд, щоб ставки наповнювалися протічною водою із невеличкої річки Плиски, якої, як виявляється, давно вже немає на жодній карті. – Насправді ж ось вона, – Петро Тимофійович показує невеличке русло, яким жебонить чистий струмочок. – Весною вистачає днів за двадцять, щоб вода заповнила плесо, куди запускаю зарибок товстолобика, коропа, щуки. Аби восени мати гарний улов, тільки щоб нагодувати рибу, потрібно більше 20 тонн корму на сезон. Середня глибина тутешніх водойм – не більше одного метра, тому на зиму воду із них орендарі спускають. Товарної риби подружжя Бурдил щороку отримує до 5-6 тонн. Збувати її доводиться заїжджим перекупникам, бо свого транспорту для перевезення живої риби орендарі не мають. – Якщо нам платять 8 гривень за кілограм, то на ринках перепродують більш як вдвічі дорожче, – продовжує Петро Тимофійович. – Виручені кошти ледве покривають наші затрати на ведення ставкового господарства. Адже нам як виробникам товарної риби жодної копійки з обласної програми розвитку рибного господарства не перепало. Мені соромно за Волинь, яка могла б забезпечувати не тільки свіжою рибою, а й зарибком увесь західний регіон. Натомість мальок доводиться завозити з Рівненської, Хмельницької і навіть Одеської областей. Господарі ставків села Руда вирішили поєднати розведення риби із облаштуванням поблизу них місць для відпочинку, наданням послуг з любительського рибальства. Природа тут і справді береже для гостей і первозданну тишу, і запаморочливі пахощі черемхи весною, і місця для гніздування чорних лелек, сірих чапель та журавлів, і незаймані урочища, де господарюють бобри. Цього року, за підрахунками Петра Бурдила, в рекреаційній зоні біля ставків побувало більше півтори тисячі людей, але після їхнього гостювання ні згарищ від багаття, ні витоптаних стежок, ні сміття, ні навіть недопалка в траві не залишилося. Така неодмінна вимога орендаря ставків, який забезпечує гарні умови не тільки для риболовлі, а й для відпочинку приїжджих. Добросовісне ставлення Бурдил до виконання умов оренди ставків, їхнє дбайливе ставлення до навколишньої природи видно, як кажуть, неозброєним оком. Проте це не стало переконливим аргументом для представників рибінспекції, які безцеремонно назвали Петра Тимофійовича браконьєром, не маючи ніяких підстав втручатися в його господарську діяльність. До категорії губителів природи вони намагалися віднести й господаря ставка у селі Шепель Луцького району Анатолія Цибульського. – За власні кошти купую малька, корм для риби, а працівники «Волиньдержрибоохорони» ловити без їхнього дозволу забороняють, – розповідає він. – Кілька років тому її представники вимагали у мене: «Давай ліцензію, дозвіл на квоту». Добився до міністра, який вибачався за своїх підлеглих. А ось нещодавно знову прикрий інцидент: склали протокол на мого хрещеника, якого я попросив зловити риби в орендованому мною ставку. Справу передали на розгляд суду – за свою ж рибу. Як правило, в оренду підприємцям віддають занедбані водойми. Спочатку їм доводиться оббивати пороги різних інстанцій, аби зібрати необхідні для початку роботи папери. За кожен документ викладай гроші. Інакше дозволу не отримаєш. Далі чималі кошти потрібні, щоб впорядкувати гідротехнічні споруди, а потім зарибнити ставки. Доки ж із малька виросте, приміром, короп кілограмів на чотири, чекати треба принаймні років три. Найбільше орендованих ставків знаходиться у Луцькому, Горохівському, Володимир-Волинському районах. Перші два з них мали б стати чи не найбільшими постачальниками свіжої риби на ринки обласного центру. Але багатьом приміським орендарям доводиться шукати збут живої продукції якщо не в сусідніх областях, то за кілька десятків кілометрів від місць вилову риби. – На луцьких ринках нині неможливо добитися місця для торгівлі, – бідкалася Ольга Супрунюк із села Буяни Луцького району, яка орендує п’ять ставків у селі Усичі. – Тому мені доводиться везти рибу аж у Володимир-Волинський, тоді як до Луцька рукою подати. Жінка стверджує: конкуренція на рибному ринку стає дедалі жорсткішою: аби утримати ціну на привозні коропи, товстолобики, карасі, щуки, волинських орендарів із їхньою продукцією, яку вони готові продати дешевше, просто витісняють із базарів обласного центру. В такій боротьбі навіть доходить до навмисного псування живого товару. Ольга Супрунюк пригадала, як у балію із рибою, яку вона продавала, вилили пляшку розчинника для фарби. Таким чином вона одержала попередження: якщо граєш не за «нашими» правилами, на ринок можеш не потикатися. Аби спільно захищати свої права, орендарі ставків об’єдналися в асоціацію «Волинська риба». – Донедавна із природних водойм та ставків області виловлювали 160 тонн дикої і 1000 тонн – ставкової риби, – розповідає голова асоціації Володимир Граковський. – Нині ж перекупники витісняють з ринків орендарів. Якщо такий з’явиться зі своїм товаром, до нього відразу шикується дві черги: одна – з покупців, друга – з перевіряючих, які так насідають на нього, що наступного разу він відмовиться сам торгувати своєю ж рибою. Приміром, волинські орендарі готові продавати свою рибу за ціною 7-8 гривень за кілограм, але перекупники просто не допустять здешевлення продукції. Щоб мешканці обласного центру мали змогу цілорічно, а не тільки в холодну пору року, купувати свіжу рибу, потрібен павільйон для продажу свіжої риби. Про можливості виділення для нього земельної ділянки на Старому ринку Луцька йшлося у листі, який Асоціація орендарів водних об’єктів «Волинська риба» направила Луцькій міській раді. Поки що на цей запит відповіді так і не одержали. Необґрунтованим і незрозумілим вважають орендарі ставків обмеження терміну оренду трьома роками, яке встановили депутати обласної ради своїм рішенням від 22 грудня 2005 року. – Прийняття такого рішення за пропозицією окремих чиновників Держуправління екології, далеких за своїм фахом і практикою роботи від рибництва, звело нанівець виконання Програми розвитку рибного господарства на Волині, – переконаний Володимир Петрович. – Бо не маючи впевненості у продовженні терміну оренди, навряд чи хто вкладатиме кошти у ставкове господарство, яким згодом може заволодіти більш впливовий інвестор або конкурсант за результатами засідання тендерної комісії з розподілу і передачі водних об’єктів в оренду. Попри чималий клубок непорозумінь між перевіряючими службами, які намагаються без законних для цього підстав тримати під контролем діяльність орендарів, кількість тих, хто хоче господарювати на ставках та озерах, не зменшується. Чи не на кожній сесії депутати обласної ради розглядають питання про надання в оренду водних об’єктів місцевого значення. Це викликає невдоволення мешканців територіальних громад, які нарікають, що вже нема де навіть вудку закинути. Погасити нездорові пристрасті довкола ставкового господарства цілком законним чином можуть органи місцевого самоврядування, якщо в договорі оренди водойми передбачать можливість любительської риболовлі для місцевих жителів.
