КОЛИ ГРАБІЖНИЦТВО СТАЄ ПРОФЕСІЄЮ

У своєму останньому слові 20-річний Олег Нечипорук каявся і просив суворо його не карати. У хлопця була особлива пристрасть – наркотики. Гроші на них він здобував навіть за допомогою… молотка.

Віктор ОСТАПУК,
Володимир КАЛИТЕНКО

СУТИЧКА БІЛЯ БАРУ «НАТАЛКА»
Пізнього вечора Юрій Метельський із своїм другом Миколою Барчуком, аби відпочити, приїхали у нічний клуб «Наталка», що в Луцьку на вулиці Потебні. Коли здолали по третій пляшці пива, Юрій піднявся із-за стола й коротко кинув:
— Вийду на свіже повітря, цигарку викурю.
На подвір’ї було напівтемно. За декілька метрів стояв легковий автомобіль «ВАЗ» червоного кольору. Біля нього голосно розмовляло кілька молодих хлопців. Вони також приїхали в нічний клуб відпочити, але вхід був платний, здався їм занадто дорогим, тому повернулися до автомашини й розмірковували, куди ще поїхати.
Коли Юрій кинув недопалок на землю й обернувся до хлопців, один з них, Олег Нечипорук, запитав:
— Саня, це ти?
— Який я тобі Саня? Дивитися треба краще. Запитання ще є?
— Зараз будуть! — вигукнув Олег й кинувся до автомашини, витяг з багажника гумового молотка, призначеного для укладання бруківки, підбіг до Юрія й несподівано вдарив його по голові, а потім ще й по нозі.
Метельський відчув гострий біль, щось тепле потекло по лобі та обличчю, ступив кілька кроків до сходинок і впав неподалік.
Барчуку, котрий весь цей час сидів за столом, здалося, що надто довго друг палить цигарку. Він вийшов з нічного клубу саме в той момент, коли Метельський лежав закривавлений. Побачив також, як у червоний автомобіль вскочило кілька хлопців й він поїхав у бік вулиці Львівської.
— Що з тобою? — злякано запитав Микола, побачивши кров на голові у свого друга.
— Ті, що поїхали, вдарили мене по голові, — сказав Юрій й знепритомнів.
Барчук викликав «швидку допомогу». Пораненого повезли в лікарню. Лише там він через півгодини прийшов до свідомості після інтенсивної роботи лікарів.
Коли вже треба було оплатити за медикаменти, поліз до кишені куртки, де було шістсот п’ятдесят гривень. Кишеня виявилась порожньою. Зник і його мобільний телефон. Зрозумів, що той, хто вдарив його молотком по голові, все це забрав і втік.
Метельський звернувся у міліцію, розповів про те, що сталося біля нічного клубу «Наталка». Свого кривдника запам’ятав добре. То був хлопець років двадцяти, високий, худорлявий, волосся пряме й коротке, одягнутий в джинси та темну куртку.
Працівники міліції почали шукати злочинця…

ДЕСЯТИКЛАСНИЦЯ ПОВІРИЛА ШАХРАЮ
Доки міліція вела пошуки, Нечипорук встиг вчинити ще кілька злочинів. Одного дня, після обіду, він навідався до своєї знайомої, десятикласниці Вікторії, котра проживала на вулиці Грабовського. Вони вже з рік були знайомі.
— Ти чого прийшов? Щось хотів? – поцікавилась Вікторія.
— Так, виникла темінова справа! Мені треба негайно подзвонити до одного чоловіка, а мобілки із собою не маю. Може, даси мені на кілька хвилин свою.
Вікторія винесла з квартири мобільний телефон. Олег набрав номер раз-вдруге. Сказав, що той чоловік чомусь не відповідає.
— Я вийду хвилин на десять на подвір’я, бо в під’їзді, сама розумієш, кричати незручно. Спробую додзвонитися й одразу мобілку поверну, — пообіцяв Олег.
Вікторія не вперше давала йому свою мобілку, тому дозволила взяти й тепер, бо ж завжди повертав.
Нечипорук вийшов із під’їзду, але телефонувати, як виявилося, нікому не збирався, просто вирішив «Моторолу» привласнити, а потім продати, бо потрібні були гроші. Знав, що вона дорога.
Дівчина, не дочекавшись Олега, вийшла на подвір’я. Хлопця не було. Не повернув він мобільний телефон й наступного дня. Вікторія зрозуміла, що обманув її й фактично викрав «Моторолу», яку купили для неї батьки. Звернулася в міліцію, адже мобілка коштувала понад тисячу триста гривень…
Через день Олег Нечипорук випадково зустрівся біля Луцького державного технічного університету із жителем села Чаруків Віктором Кухарчуком. Той був студентом-заочником першого курсу машинобудівного факультету й приїхав здавати чергову сесію. Разом із ним був товариш Руслан Гринчук. Віктор й Олег добре знали один одного, бо колись навчалися в одній групі. Із Олегом Нечипоруком був і його друг Олександр Дрелюк.
— Може, ходімо й з нагоди такої зустрічі вип’ємо хоч пива? Гроші ж маєш?
— Трохи є, але зараз вони мені самому потрібні, — пояснив Віктор.
Олександр попросив у Віктора, аби той дав йому мобілку кудись подзвонити. Віктор простягнув свою «Моторолу». Олександр почав набирати якийсь номер, але ніхто не відповідав.
— Дай і ти свою мобілку, я теж подзвоню в одне місце, — попросив Олег у Руслана.
Той дав Олегу свою мобілку «Еріксон».
Олег з кимось поговорив, але повертати мобільний телефон не поспішав. Більше того, Олександр йому віддав і мобілку Руслана.
— Давай наші мобілки, — сказав Кухарчук. – Чого ти їх тримаєш?
— Не поспішайте, хлопці! Зараз я покажу одному чоловіку ваші мобілки й він мені позичить гроші, бо побачить, що я не такий бідний і борг йому поверну. А щоб ви тут не турбувалися, залишу з вами свого друга Олександра, — заспокоїв всіх Нечипорук й зник.

ГУМОВИЙ МОЛОТОК ДЛЯ… БІЙОК
Минуло вже немало часу, але Нечипорука не було. Не з’явився він і через півгодини. Кухарчук та Гринчук захвилювалися. А коли збігла година, обоє зрозуміли, що той їх просто ошукав.
— Де зараз може бути Олег? — запитав Віктор в Олександра.
— Не маю поняття.
— Як не маєш поняття, він же назвав тебе своїм другом? Ти мусиш хоча б знати, де він живе.
— Я взагалі його зовсім мало знаю, — збрехав Олександр. – Бачу, що він сюди, мабуть, не повернеться, то і я додому помандрую.
— Тоді ми йдемо у міліцію!
А Нечипорук тим часом, викравши мобільні телефони, вже був на Завокзальному ринку й намагався там комусь їх продати. Покупці були, але довідавшись, що на мобілки немає ніяких документів, придбати їх відмовлялися. І все ж, довгенько побродивши по ринку, мобілки шахрай продав, хоча значно дешевше їх справжньої вартості.
Є люди, яких немов магнітом тягне до крадіжок та пограбувань. Ще коли Олег ходив у школу, його тричі затримувала міліція за крадіжки, правда, врахувавши вік, відпускала, бо він щоразу клявся, що злочинів більше не вчинятиме.
Рік тому Нечипорук знову скоїв злочин й опинився цього разу на лаві підсудних. Суд засудив його на три роки позбавлення волі, але з випробувальним строком. На користь це не пішло. Навпаки, зрозумів, що йому все дозволено. З друзями на батьківській автомашині їздив по барах, в багажнику на всяк випадок тримав гумовий молоток. В якості холодної зброї. Він йому знадобився і того пізнього вечора, коли приїхав у нічний клуб «Наталка» й напав на незнайомого чоловіка, завдавши йому молотком травм.
Злочинця, звичайно, затримали. Правда, за цей час він встиг пограбувати шістьох чоловік, в основному своїх знайомих і навіть друзів. Йому потрібні були гроші. Не тільки, аби посидіти в барах. Олег має ще одну пристрасть. Уже три роки вживає наркотики.
Чотири роки позбавлення волі – саме стільки визначив йому Луцький міськрайонний суд за скоєні злочини.