Лучанин Василь Рижук щовесни висіває вздовж автомагістралей кілька мішків насіння чорнобривців...
Лучанин Василь Рижук щовесни висіває вздовж автомагістралей кілька мішків насіння чорнобривців.
«Чорнобривців насіяла мати…» Щоразу пригадую слова з відомої пісні, дивлячись на кількаметрову смужку чорнобривців, що відділяє поля Угринівського господарства від гомінкої траси. Здебільшого ми звикли бачити у придорожній смузі бур’яни. А тут – квіти. Хто ж їх сіє, чия романтична душа? Не раз була свідком, як пасажири автобуса, уздрівши чорнобривцеву облямівку угринівських і шклинських полів, прилипали носом до скла – гарно ж як! Через знайомих довідалася, що засіває поля квітами (і вже не перший рік!) лучанин Василь Рижук. Знала його як відомого в Україні скульптора, що плідно працює. З-під його рук вийшло чимало чудових скульптур людей мистецтва. То ж перша думка була як чоловік встигає ще кілометрами сіяти чорнобривці?
Євгенія СОМОВА
ЙОГО ЗОВУТЬ ВАСИЛЕМ-ЧОРНОБРИВЦЕМ — Кожен по-своєму розпоряджається вільним часом. Хтось в ресторанах чи казино просиджує, а я сію квіти, — каже Василь Андрійович. — Годину-другу виділю – і результат роботи наяву. Люблю землю і поки живу, хочу, щоб на ній росли квіти, а не бур’яни. Василь Рижук засіяв чорнобривцями майже 15 кілометрів доріг, сільських вулиць. Прикрасив ними територію санаторію «Пролісок», Луцької гімназії № 21, двір своєї багатоповерхівки. Вранці вийде чоловік на гімназійний стадіон, який обсадив по периметру чорнобривцями, розім’ятися, зробити зарядку — і його зустрічають квіти, даруючи неповторний аромат. — Бувало, приїду додому стомлений, — каже пан Василь, — обійду свої чорнобривці – і відчуваю такий приплив енергії, наче після доброго відпочинку. На душі стає легко і спокійно. За цю любов до квітів друзі й «охрестили» Рижука жартома «Василем-чорнобривцем». Запитую, з чого почалося його незвичне як для чоловіка хобі. Поїздив по світах (аби вижити, змушений був заробляти за кордоном), побував у Чехії, Америці, Німеччині, інших країнах, побачив як там живуть люди, і захотілося хоч трохи наблизити українців до Європи, прикрасити її життя квітами. Спершу сіяв у рідному Новоставі, у Луцьку під вікнами своєї багатоповерхівки, пам’ятників, автором яких є. Потім – біля доріг. Придорожню смугу копати вручну нелегко. То ж придумав пристрій – прилаштував до свого легковика «лапу від культиватора» і проорював рівчачки. Якось загруз по самі колеса. Довелося просити допомоги у проїжджих. І треба було бачити здивування рятівників, коли на запитання, як він умудрився злетіти з траси в поле, Рижук, усміхаючись, сказав: «Я не злетів. Сам з’їхав, щоб посіяти чорнобривці». Місцевий міліціонер навіть попросив «подихати у трубку», аби пересвідчитись чи, бува, не п’яний. Василь Рижук щороку збирає насіння і роздає його бажаючим. Торік, скажімо, намолотив його дванадцять мішків. По мішку подарував Луцькій міській владі, Горохівській. В Угринів дав, аби посіяли вздовж дороги. Чекав довго, щоб посіяли, не дочекався. Довелося знову братися за роботу самому. Висіяв пан Василь насіння чорнобривців і біля своєї багатоповерхівки в Луцьку. Роздав мешканцям сусідських будинків. Сподівався, що підтримають його ідею зробити наше життя красивішим, посадять чорнобривці і в своїх дворах. Одні висіяли, інші – ні. Певне, не доросли ще ми, українці, до європейського рівня, бо ж сіємо замість квітів під вікнами будинків огірки. Чи, може, байдужі до краси? Василь Рижук вважає, що оте чуття краси треба розбудити — і щороку самотужки засіває неугіддя, придорожні смуги чорнобривцями. Тішиться, що хоч поволі, але все-таки змінюється їх свідомість. Жінки у Шклині, каже, пообіцяли йому, що берегтимуть квіти, а трактористи, переорюючи поле, намагалися не зачепити їх.
ТВОРИТЬ КРАСУ РІЗЦЕМ Василь Андрійович – автор багатьох монументальних робіт, відомий на Україні скульптор і, як сам жартома каже, «вічний студент». Закінчив з відзнакою кілька навчальних закладів… і продовжує вчитися. Студіює в Львівській художній академії. Хоче бути магістром. Навчається на екстернатній формі і водночас плідно працює як скульптор, архітектор-декоратор, будує у рідному селі майстерню. Потрібно ж врешті-решт мати нормальні умови для роботи. Свою першу монументальну роботу створив у 33 роки, у віці Ісуса Христа. Це був пам’ятник воїнам-афганцям висотою 2,5 метра і шириною — 3 метри. За таку масштабну роботу не беруться навіть маститі скульптори. На тій чужій нам війні загинув його однокласник Василь Музика. То була відповідальна робота. Хотілося якомога точніше передати образи хлопців. Роботу, як й усе, за що береться, Василь виконував спочатку й до кінця – з фундаменту до встановлення скульптури. Монумент вдався. Це визнали всі – і колеги-скульптори, і батьки загиблих. Згодом фахівці назвуть цей пам’ятник поблизу села Лобачівка Горохівського району одним із кращих пам’ятників воїнам-афганцям в Україні. Біля величної скульптури нерідко зупиняються проїжджі, зарубіжні гості, фотографуються. А далася вона автору, ой, як нелегко. І не тільки тому, що це була його перша велика робота. Скульптор сам заливав фундамент, забивав сваї – і одержав мізерну винагороду за свою працю. Втім, пан Василь не шкодує втрачених коштів, нервів, каже, що працював з великим ентузіазмом, бо знав, що той пам’ятник полегшить матерям загиблих біль втрати. З власної ініціативи посадив біля меморіалу 67 кущів калини. До морозів квітнуть й чорнобривці, висаджені довкола пам’ятника.
ВАСИЛЕВЕ «СЕРЦЕ КОХАННЯ» Втім, відомим в Україні Василя Рижука зробив, як на мене, усе ж інший пам’ятник – «Серце кохання». Так назвав автор п’ятиметрову скульптуру, яку встановив торік напередодні Дня закоханих – Святого Валентина у Чернівцях, міському парку. Аналогів йому в Україні немає. Спеціалісти назвали його найоригінальнішим пам’ятником кохання і занесли в національну книгу рекордів. Якщо дивитися на пам’ятник зверху, то він нагадує обручку. Сівши у гойдалку, розміщену в середині скульптури, молодята бачать одне велике серце з написом: «Я кохаю тебе». Запитую, чому скульптор не залишив такої чудової роботи в Луцьку. Хотів, пропонував місту, але, виявилось, що обласний центр Волині такого пам’ятника не потребує. Міська рада не дала дозволу на встановлення. А ось в Чернівцях схопилися за ідею Рижука обома руками. — Пам’ятник подобається людям. До нього постійно приходять пари, гойдаються на гойдалці, освідчуються в коханні. Наречені, вийшовши із рагсу, фотографуються. Це гарно, — каже мій співрозмовник. Василеве «Серце кохання» нагадує людям, що життя без кохання – сіре. Скульптор жалкує, що в Чернівцях не зумів довести задумане до кінця. Хотів продублювати напис над гойдалкою «Я тебе кохаю» на 120 мовах народів світу, зробити підсвітку, щоб ввечері латунна скульптура випромінювала червоне світло. Нині думки Василя Рижука зайняті пам’ятником чорнобильцям, який планують встановити у Луцьку. На жаль, його проект, про який схвально відгукується Львівська професура, викладачі академії, зайняв друге місце в обласному конкурсі проектів. А з макетом трапилася прикра пригода – під час виставки хтось зруйнував його. Та, як кажуть, нема лиха без добра. «Диверсія» наштовхнула автора на іншу ідею. Пан Василь удосконалив макет, зробив його кращим, ніж був. Рижук – щедра людина, свою працю дарує землякам. Майже половина робіт, каже, передав містам. Його пам’ятний знак є в Горохові, селах району, Перемилі, Угринові, Терешківцях.
