-Переміг я тоді на «Червоній руті», — пригадує досягнення молодості, — але ж співав так трагічно... Чому — не знаю, — із себе дивуючись, додає...
Світлана КОШИРЕЦЬ
-Переміг я тоді на «Червоній руті», — пригадує досягнення молодості, — але ж співав так трагічно... Чому — не знаю, — із себе дивуючись, додає.
І навіть свою давню пісню «В мінорі» нині він виконує, свідомо, з мажорним настроєм. Про те, що існував колись на світі інший Шишкін, повідав усім гостям творчого вечора з нагоди 30-річчя творчої діяльності талановитого володимир-волинця і його добрий друг Валерій Ленартович (його вироби з чорної глини не один раз прикрашали «Володимирський узвіз»): — Я знаю два Шишкіна. Першого, яким він був років 15-20 тому, і другого — теперішнього. Цікаво, у нього ж і тепер та сама музика, а звучить зовсім по-іншому: оптимістично, обнадійливо... Запалом своїм Сергій Євгенович старається інфікувати кожного, з ким спілкується. Він переконаний, що ніхто, крім самого себе, собі не зможе допомогти. Отож, раз за разом відчуваючи у собі якесь там -надцяте дихання, він невтомно сам горить, а також розбурхує усіх живих, посмикує-пошарпує, аби розбудити сплячих. Про «родзинку» його характеру — «доставучість» — розповіла у святковому фойє КМЦ минулої суботи і давня приятелька Шишкіна Наталія Авдєєнко (у шишкінські молоді часи — директор районного будинку культури, а нині — культурно-мистецького центру). Принісши з собою альбом із старими фотознімками, на яких Шишкін незвично юний, вона розповіла, як збирались вони тоді у її кабінеті, як приходив Шишкін завжди із якимись ідеями, як він придумав фестиваль, а всі разом підбирали йому назву, зупинившись кінцево на «Володимирі»... — Ми робили з Сергієм дискотеки. Він уміє запалювати, але ж часом і надоїдає: як почне доставати ідеями! Думаєте, він у цьому змінився? Зовсім ні! Він тепер ще доставучіший! — сказала Наталія Петрівна, але побажала Шишкіну таким і лишатись. Треба сказати, що саме пані Наталія разом з Зіною Люліною, керівником художньої галереї, удвох прикрашали до свята фойє — саме на варіанті цього залу, готуючись до урочистої зустрічі гостей, зупинився Шишкін. У ресторані була б спокуса щось апетитне піджовувати — про яке мистецтво тоді говорити? У кінозалі — композитор був би відділений від слухачів сценою. А так — розставлені півколом столики з вином і печивом у товаристві Шишкіна створювали атмосферу співпричетності до дійства усіх, хто відгукнувся на запрошення. А самі запрошення, до речі, мабуть, вразили кожного: стьобовий дизайн, всередині — подарунковий диск із піснями... Мер міста Петро Саганюк подякував почесному громадянину міста за те, що він славить Володимир своїм талантом, голова РДА Юрій Михалець вітав і від себе, а голова райради Андрій Оніщук наголосив, що Шишкін не просто талановитий музикант, він ще й талановитий організатор. Олег Борбелюк дякував за рекламний сингл для «Гербор-холдингу», який довго транслювався на центральних телеканалах України — голос Шишкіна, мабуть, у ньому впізнали всі. Заступник міського голови Андрій Шоцький, з яким у молодості Шишкін разом бомбив музичні октави, розповідав, яким був ювіляр тоді, як його музика, складена проти всіх законів гармонії, хвилювала душі студентства. Душевно розповідала про посиденьки з Шишкіним дружина Валерія Ленартовича Раїса (живуть у Гаразджі під Луцьком): — Буває, зідзвонимось, а в нього щось не так із настроєм, тож відразу запрошуємо до себе. А потім просиджуємо із ним до ранку, часу не помічаючи. Мені здається, що ми хай трохи, але теж є співучасниками поезії Шишкіна. А коли він присвятив моєму чоловіку свою «Глину до глини», зізнаюсь, від сліз втриматись була несила... По-дружньому тепло вітав композитора і Василь Ворон з обласного управління культури й туризму — їх поєднують і «Обереги», і співзвучність життєвих устремлінь, та й багато чого. Побажав він Володимиру відкрити музичний театр Сергія Шишкіна. Не можна не згадати про луцького бізнесмена і головне талановитого трубача Олега Баковського, з яким Шишкін заприятелював відносно недавно: доля звела їх в автобусі по дорозі на Замость, де мав відбутися фестиваль «New cooperation». Там же розпочалась дружба з англійцями («Джуліан Томас і друзі» приїжджали у Володимир). Усе це не просто триває, а потихеньку зміцнюється й еволюціонує. — Мені тепер нецікаво щось робити для самого себе, — сказав Шишкін, підсумовуючи. — Приємно працювати для тих, хто підтримав мене у часи, коли не всі наважувались це робити. Колись я хотів піднятись з Володимира, а потім захотів піднятись у Володимирі. Ви мені у цьому допомогли. Дякую. «Осіння повінь» — назвою цієї пісні Шишкін і означив цю зустріч. Чому осіння, адже повінь буває навесні? Та тому, що напередодні свого 50-ліття він почувається навіть молодшим, ніж це було багато років тому. Його несе стрімка вода життєвості. І він не хоче себе обмежувати у творчості. м. Володимир-Волинський.
