СОКИРА В РУКАХ ЮНАКА

РАНКОВИЙ ДЗВІНОК У МІЛІЦІЮ
Рано-вранці у чергового Луцького міського відділення внутрішніх справ пролунав телефонний дзвінок. Працівник міліції підняв трубку.
— На вулиці Лютеранській, біля недобудованого будинку, лежить мертвий чоловік, — почулося в трубці.
— Можливо п’яний? — засумнівався міліціонер.
— Та ні, неживий, — уточнив невідомий...
Міліцейський автомобіль прибув за вказаною адресою через кілька хвилин. Посеред подвір’я справді лежав чоловік. Коли схилилися над ним, одразу зрозуміли, що він мертвий. Лежав на спині, розкинувши руки. Сорочка в клітинку була чомусь підтягнута аж до шиї. Голова закривавлена й дуже побита. Живіт голий і також у червоних плямах.
У кишенях штанів працівники міліції знайшли в’язку ключів та одну гривню. Почали оглядати подвір’я. Від трупа до хвіртки тягнувся кривавий слід.
— Хтось волочив чоловіка сюди, — сказав один з працівників міліції.
Біля хвіртки лежала шапка. За кілька метрів від неї — сокира з червоними, уже засохлими плямами на лезі. В кількох місцях на подвір’ї також була кров. Біля стіни будинку хтось помітив паспорт та перепустку. Розгорнули обидва документи. Паспорт належав лучанину Володимиру Буднікову, 1967 року народження. Перепустка на Луцький підшипниковий завод була також на його ім’я.
— Певне, цей чоловік неподалік з кимось бився. Злочинець скористався сокирою. Потім він через хвіртку затягнув Буднікова, живого чи вже мертвого, на це подвір’я й тут залишив, — зробили висновок працівники міліції.
Куди подівся злочинець і хто він, було невідомо, проте слідів той залишив чимало.
Працівники міліції виявили й сліди бійки далеко від того місця де лежав труп. Обпитали жителів багатьох навколишніх будинків, котрі могли чути крики. Виявили кількох людей, з якими Будніков минулого дня гуляв містом чи зустрічався. Одним із них був дев’ятнадцятирічний житель Луцька Денис Гуревич. Знайшлися свідки, котрі підтвердили, що того вечора Володимир з Денисом сварилися. Під час обшуку у квартирі Гуревича виявили його джинси, на яких була кров померлого. Гуревич мусив написати явку з повинною, де розповів, як скоїв вбивство...

’ЕКСКУРСІЇ’ ПО БАРАХ
У п’ятницю, після обіду, Денис Гуревич біля магазину “Дари природи” випадково зустрівся із своїм знайомим Василем.
— Куди бредеш? — запитав Василь.
— Нікуди конкретно. Йду, куди вітер підштовхує.
— То, може, у якийсь бар зазирнемо?
— Для бару у мене грошей немає. Давай поїдемо в центр. На вулиці Лесі Українки є рибний магазин. Там можна недорого випити й закусити.
— Я згідний...
У рибному магазині хлопці сиділи довгенько. Випили по двісті грамів горілки, закусили рибними котлетами. Коли вийшли на вулицю, Гуревич запропонував:
— Ходімо в клуб “Бінго”, пограємо на автоматах.
Гуревичу пощастило. Він виграв п’ятдесят гривень. Тепер гроші були. Денис та Василь пішли в магазин “Продовольчий”. Там купили пляшку горілки та дві пляшки пива.
— Ходімо до циган, — запропонував Гуревич.
— Чого?
— Я хочу там купити соломки коноплі.
Гуревич і раніш купляв у них цей наркотик. Цього ж разу у циган конопляної соломки не було. Але горілку все одно розпили всі разом.
— Прийдете трішки пізніше, можливо, соломка буде, — сказав один з циганів.
Витрачати часу даремно не було ніякої потреби і Гуревич запропонував Василю:
— Ходімо в кафе “Сінема”.
— Пішли.
Там випили кави.
Біля магазину “Волиньпак” хлопці розійшлися. Василь пішов додому, а Гуревич почимчикував вулицею Данила Галицького. Біля Покровської церкви Гуревич зустрів двох чоловіків, котрі також бродили майже увесь день без діла. Це був Володимир Будніков із своїм кумом Дмитром Чунаєвим. Колись вони разом вчилися в школі, часто приходили один до одного в гості. Тієї п’ятниці Будніков також прийшов у гості до Чунаєва. Розпили вдома у нього “чекушку”. Виявилося замало, бо що таке “чекушка” — ні те, ні се. Поїхали ще до одного знайомого. Там випили пляшку горілки.
— Ходімо знову до мене, — запропонував Чунаєв.
— Часу у нас досить. Можемо повернутися й до тебе, — згодився Будніков.
Дружина Чунаєва приготувала пельмені. Але що то за пельмені без спиртного? Будніков запропонував кумові піти у найближчий бар. Проте дружина не випускала чоловіка з хати.
— Ти виходь на подвір’я, а я зараз скажу дружині, що вийду до криниці за водою, — сказав Чунаєв.
Будніков попрощався і пішов. Через кілька хвилин вийшов до нього з відром й Чунаєв. Відро поставив біля криниці й вдвох зайшли до знайомої самогонниці. У неї випили ще по сто грамів горілки. За все платив Будніков. Потім випили в барі ще пива.
Мали вже розходитися, але біля Покровської церкви до них підійшов незнайомий молодий хлопець. Це був Денис Гуревич, котрий також увесь день промандрував Луцьком без діла.
— Може, підемо на пиво? — запропонував він.
— Можна, — погодився Володимир.
Напевне, всі разом пішли б у бар, але несподівано з’явилася дружина Дмитра й забрала його додому.

БІЙКА БІЛЯ БУДИНКУ ЦИГАН
Будніков й Гуревич залишилися вдвох.
— А тепер куди підемо? — запитав Будніков.
— Ти йди куди хочеш, а я навідаюся до циган, — сказав Денис.
— Певне, і я піду туди.
— Чого?
— Хочу купити конопляної соломки. Вже двічі був у них сьогодні, а вони все кажуть, що немає.
До циганів Володимир і Денис пішли разом. Конопляної соломки у циган знову не було. А, можливо, вони щось запідозрили й не хотіли продавати. П’яні Гуревич та Будніков почали невідомо чому сваритися.
Циган вигнав їх з хати.
— Сваріться на вулиці, а в мене вже діти сплять, — сказав їм.
Будніков і Гуревич пішли. Проте і на дворі не заспокоїлися. Сварка переросла у бійку. Будніков вирвав штахетину з паркана і почав бити Гуревича.
— Смаркач ти проти мене! — схопив він хлопця за куртку й вдарив у груди.
Гуревич впав. Той почав бити Дениса ногами. На подвір’ї, у пеньку для рубання дров, стирчала сокира. Хлопець вирвав її з колоди й почав підніматися, тримаючи сокиру за спиною. Будніков знову замахнувся на нього штахетиною, цілячись в голову. Денис ухилився й вдарив Володимира сокирою по голові. Той захитався, але не впав. Тоді Гуревич ще кілька разів рубонув його по голові. Кров хлюпнула на Дениса. А Будніков почав хрипіти.
Гуревич перелякався. Він кинув сокиру вбік, взяв покаліченого за комір сорочки й почав тягнути до Стиру, аби приховати сліди злочину. Біля недобудованого будинку схилився над Будніковим й послухав, чи той ще живий. Чоловік уже не дихав. Хотів тягнути його далі до річки, але побачив людей, що йшли вулицею, перелякався і втік. Коли прийшов додому, зняв свої закривавлені джинси, сховав їх й ліг спати. А вранці до Гуревича прийшли працівники міліції.
Дев’ятнадцятирічний Гуревич опинився на лаві підсудних. Під час розслідування злочину виявилось, що Денис ніде не працює, годував і вдягав його батько-пенсіонер. Крім горілки, хлопець вживає й наркотики. То ж чи здатний мозок людини витримати таку кількість отрути?
За вчинення важкого злочину — вбивство Луцький міський місцевий суд позбавив волі Дениса Гуревича на дев’ять років. З нього також буде стягнуто 65 тисяч гривень моральної і матеріальної шкоди на користь батька загиблого.
Судова палата в кримінальних справах апеляційного суду області вирок залишила без змін.
Друзі та знайомі називали Дениса Гуревича “Кощієм”. Чому? Можливо, за жорстокість? Адже навіть незнайомому чоловіку він зважився завдати, за висновком судмедекспертизи, не менше шести ударів сокирою по голові...
Михайло КВЯТКОВСЬКИЙ.
Володимир КАЛИТЕНКО.