ГУСАРСЬКІ БАЛАДИ СТАРОГО ЛУЦЬКА - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.10 € 30.58

ГУСАРСЬКІ БАЛАДИ СТАРОГО ЛУЦЬКА

Минуле Луцька, коли у нього зазирнути через призму людської долі, багате на цікаві історії, перекази, легенди. Назбирані історії іноді шикуються в один ряд, і з’являється зовсім інше обличчя рідного міста.

Минуле Луцька, коли у нього зазирнути через призму людської долі, багате на цікаві історії, перекази, легенди. Назбирані історії іноді шикуються в один ряд, і з’являється зовсім інше обличчя рідного міста.
Краєзнавцеві Олексі Ошуркевичу належить ряд досліджень та розвідок саме такого, незвичного ракурсу. Одна з його статей присвячена долі лучанки Катерини Десницької.
27 квітня 1886 року у Луцьку, в сім’ї статського радника Івана Десницького народилася дочка Катерина. Навчаючись у Петербурзі, саме напередодні війни з Японією, вона познайомилася з лейб-гусаром, другим сином короля Сіаму (Таїланду) Чакрабоном. У 1906 році вони одружилися. Дівчина з Луцька стала сіамською принцесою, отримавши за східним звичаєм нове ім’я — На Пітсанулок.
Тривалий час сім’я принца не визнавала його вибору, але Катериною опікувалася російська царська родина. У 1911 році Чакрабон отримав звання полковника гусарського полку й орден Андрія Первозваного. А невдовзі став військовим міністром і спадкоємцем сіамського престолу. У той період в Сіамі під впливом Китайської революції поширився рух за конституційну монархію. Чакрабон був разом із заколотниками, але за декілька днів до перевороту видав своїх співучасників братові-королю. У 1920 році Чакрабон помер, Катерина переїхала у Китай, а закінчила свій життєвий шлях 1960 року в Парижі .
В “гусарській” історії Луцька можна згадати й іншу жінку, балади про яку перейшли і в художню літературу, і в кіно. Як відомо, гусари вирізнялися красою (і не тільки мундира), наївною простакуватістю і чудовим співом, грою в карти і невтримним пияцтвом, шаленою пристрастю до представниць слабкої статі. Цілу катавасію у гусарській філософії та поняттях здійснила панянка Надія Дурова — офіцер Маріупольського гусарського полку. Ця феміністка початку XIX століття, перша жінка-офіцер Росії, побувала і в Луцьку.
Маріупольський гусарський полк був одним із найкращих у російській армії й перебував на Волині у складі дивізії під командуванням графа Аркадія Суворова. За особистим наказом імператора Олександра І Надія Дурова під ім’ям корнета Олександра Александрова прибула до Луцька у 1808 році. У своїх споминах вона писала: «Приїхавши у це місто, я зупинилася за звичаєм усіх приїжджих у корчмі, вдягнулася у форму і з’явилася до батальйонного начальника майора Димчевича. Останній направив “корнета Александрова” у 4-й ескадрон, що квартирував у Рожищах.
На Волині Дурова прослужила три роки, безліч разів відвідувала і Луцьк, проте її таємницю не було розкрито. Потім вона перевелася в Литовський уланський полк, у складі якого брала участь у Бородинській битві 1812 року, була поранена. У 1816 році Надія вийшла у відставку, її існування сучасники вважали міфом, поки в 1836 році не вийшли «Записки кавалерист-дівиці». А всі ми могли бачити дівчину-гусара у відомій кінострічці Ельдара Рязанова «Гусарська балада». Прототипом «кіношної» Шурочки Азарової була саме Надія Дурова.
Тема гусарів в історії Луцька охоплює не лише жінок, а й самих представників легкої кавалерії, цієї військової окраси російського імперського війська. У держархіві Волинської області зберігаються матеріали, що висвітлюють історію перебування у нашому місті та його околицях 11 гусарського Ізюмського полку.
За ініціативою Олександра III у 1880-х роках гусарські полки було ліквідовано й перейменовано у драгунські, відповідно було змінено й форму. Але його син, Микола II, любитель краси і парадів у військовій справі, на початку XX століття відроджує гусарські формування. Наприкінці XIX — на початку XX століття у Луцьку і його околицях квартирував Ізюмський полк, що встиг відповідно побувати і драгунським, і гусарським.
Початок своєї історії ізюмці вели від 7 липня 1651 року. Тоді вони були ще слобідськими козаками, а гусарами стали у 1765 році. Ізюмський полк брав участь і мав відзнаки за кампанію 1807 року проти французів, Вітчизняну війну 1812 року, за війну з Туреччиною у 1877-1878 роках. Офіційно він вважався полком його королівської високості Генріха Прусського. Ізюмці входили до складу Луцького Хрестовоздвиженського братства, зокрема, його членами були полковник Стародубцев і священик полку Петро Холщевников. Олена Пчілка у своїй “Автобіографії”, згадуючи про перебування її сім’ї у Луцьку, писала про ізюмців: ”Офіцерське зібрання драгунського (Ізюмського — авт.) полку само просило мене, щоб і для їхньої бібліотеки виписати теж українських книжок на їхні кошти, і я те зробила”.
Власних приміщень у Луцьку для штабу та допоміжних служб полк не мав, тому міські власті, згідно із земським статусом, постійно орендували для нього будинки у жителів. Приміром, у 1910 році ізюмці квартирували в луцького купця 2-ї гільдії Шльоми Гуна. Гун за національністю був євреєм, як і більшість населення тогочасного Луцька, і між ним та гусарами зав’язалася справжня паперова війна. Купець два роки поспіль вимагав належних йому коштів за приміщення, гусари видавали йому замість грошей розписки. Було й гірше: Гун постачав військовим за гроші дрова на опалення. Ізюмці витрачали їх на заварювання чаю, а купцю погрожували не дати навіть розписки про це.
Ось так дивно і цікаво пов’язана доля гусарів з історією нашого міста. Збереглася в Луцьку і могила Івана Десницького, батька принцеси На Пітсанулок. Королівська гвардія Таїланду досі одягнена в мундири російських гусарів. Можливо, було б доцільним поставити “зятю міста” чи просто гусарам пам’ятник. Є ж пам’ятники героям кінофільмів в Україні, пам’ятник закоханим у Кам’янці-Подільському. Це можна сприймати серйозно чи жартома. Принаймні, туристам було б цікаво.
Олексій ЗЛАТОГОРСЬКИЙ,
науковий співробітник відділу
давньої історії обласного
краєзнавчого музею.