Перебування родини Косачів на Волині є пам’ятною віхою в історії краю. Новоград-Волинський, Луцьк, село Колодяжне, ряд інших сіл Ковельщини міцно увійшли в біографію знаного роду. Та найтривалішим було проживання Косачів у Колодяжному.
Перебування родини Косачів на Волині є пам’ятною віхою в історії краю. Новоград-Волинський, Луцьк, село Колодяжне, ряд інших сіл Ковельщини міцно увійшли в біографію знаного роду. Та найтривалішим було проживання Косачів у Колодяжному. Тут вони дуже швидко вжилися у нове середовище і народна поліська стихія стала для всіх близькою і рідною. “Ми, діти, — згадувала молодша сестра Лесі Українки Ольга Косач-Кривинюк,— так органічно зрослися зо всім колодяжненсько-полісько-волинським, що уважали себе тоді й потім усе життя не за чернігівців, як батько, не за полтавців, як мати, а за волиняків-поліщуків”. Зрозуміло, що перебування Косачів на Волині, їх контакти з інтелігенцією краю, приязні стосунки з селянами не могли не закарбуватися в пам’яті волинян. Працюючи за фольклорно-етнографічною і літературно-краєзнавчою програмою “Слідами Лесі Українки”, волинський науковець Олекса Ошуркевич поставив собі за мету дослідити, який же слід у духовному житті краян залишила родина Косачів, яке місце у спогадах земляків належить кожному з її членів, які риси характеру, побутові епізоди найбільше запам’яталися? Відповіді на ці запитання і лягли в основу нової книги Олекси Ошуркевича “Родина Косачів і волиняни” (Луцьк, 2003). Книга гарно видана, хоч невелика за обсягом, але містка насиченістю цінним інформативним матеріалом. З особливою цікавістю знайомимося зі спогадами й переказами волинян, які, як зазначає автор у вступній статті, попри певний побутовий практицизм, містять чимало фактів і життєвих епізодів, що характеризують родину Косачів, сферу їх зацікавлень, вказують на зв’язки з довкіллям. Варто відзначити, що усі записи спогадів і переказів публікуються вперше. Щиро, безпретензійно розповідають про родину Косачів, Лесю Українку старожили Колодяжного, знайомі Косачів — Хотимія Ківшик, Марфа Лисюк, Ганна Поліщук, Михайло Дмитрук — син Варвари Йосипівни Пиріг-Дмитрук, подруги дитячих років Лесі Українки. Хвилюють спогади з села Скулина, які тематично пов’язані з колишніми господарями урочища Нечимлого — реальними прототипами Лесиної драми-феєрії “Лісова пісня”. Завдяки цим розповідям-свідченням вдалося остаточно ідентифікувати дійових осіб твору — дядька Лева (у житті Левко Бас), парубка Лукаша (у житті Ярмило Кубах) та ін. Не випадково молодша Лесина сестра Ольга Косач-Кривинюк писала: “Коли перечитую “Лісову пісню” або дивлюся на неї на сцені, зараз мені в уяві стає Нечимле з його краєвидом, з тими людьми, що були там з нами”. Основу розділу “Персоналії” становлять біографічні довідки про членів родини Косачів — Петра Антоновича та Ольгу Петрівну Косач, їх дітей, а також про Олену Антонівну Косач (Тесленко-Приходько), Наталю Григорівну Косач-Дробиш та її сина Юрія Косача, життєві дороги яких різною мірою пов’язані з “волинським” періодом родини Косачів. Впадає у вічі, що життєві долі багатьох членів цієї талановитої родини були сповнені важких випробувань і труднощів, трагічних моментів. Так, в останні роки життя (померла 1930 року) прикрих переслідувань за “національно-буржуазні позиції” зазнала Олена Пчілка (О. П. Косач). Лише тяжка передсмертна недуга врятувала її від репресій. Неприхильною була доля й до Ольги Косач-Кривинюк. Під час навчання на Вищих жіночих медичних курсах у Петербурзі її заарештували, згодом вона потрапила під “гласний нагляд”. Через політичну неблагонадійність їй не дозволяли оселитися на Волині. Рятуючись від сталінських репресій, у 1944 році виїхала до Праги, а звідти — в Авсбург (Німеччина). Ув’язнення в Лук’янівській тюрмі 1937 року, заслання і таборів, а ще згодом — гіркого емігрантського життя довелося зазнати і наймолодшій Лесиній сестрі, Ізидорі, випускниці сільськогосподарського факультету Київського політехнічного інституту. Не можна не згадати уміщеного в книзі повного варіанту поезії Олени Пчілки “Волинські спогади”. Рядки твору сповнені незрадливої любові до волинського краю, “коханого люду”: Прощай, Волинь красна, країно прекрасна! Тебе я повік не забуду Та кращої долі, і щастя, і волі Бажати для тебе все буду! Нова книга Олекси Ошуркевича є вартісним доповненням до фонду української мемуаристики. Вона знадобиться у роботі дослідників-філологів, педагогів, усіх тих, хто займається вивченням життєпису славетної родини Косачів. Михайло ЗАЄЦЬ. м. Луцьк.
