Я ТАК ТОБОЮ МРІЮ...
Ти де блукаєш, мій поете? Кому вірші свої ти пишеш? А, може, не вірші, сонети, Що не мені, а іншій лишиш? Спіши! Бо Я сто літ чекаю! Душі вибілюю фіранки.
Людмила ЛУКНИЦЬКА.
м. Володимир-Волинський
Ти де блукаєш, мій поете?
Кому вірші свої ти пишеш?
А, може, не вірші, сонети,
Що не мені, а іншій лишиш?
Спіши! Бо Я сто літ чекаю!
Душі вибілюю фіранки.
Прилинь! Я, може, упізнаю,
Ми розмовлятимем
до ранку...
Я розкажу, як вже стомилась
Кути чотири підпирати,
Як гірко плакала
й молилась.
Біль серця прагла залатати.
І покладу тобі на руки
Увесь полин мойого жалю,
А ти збагнеш жіночі муки,
Життям посаджені на палю!
Я сподіваюся на тебе...
Я так тобою, друже, мрію!
Прошу прихильності у неба,
Жаринку віри в серці грію...
