МАСОВА ВТЕЧА ДІТЕЙ ІЗ ПРИТУЛКУ

Надзвичайна подія трапилась у Рожищенському притулку для дітей. Минулої суботи вечірньої пори
цей заклад самовільно покинуло одинадцятеро дітей

Катерина ЗУБЧУК

Серед втікачів діти з Луцька, Ковеля, Нововолинська, Іваничівського та Володимир-Волинського районів. За інформацією відділу зв’язків з громадськістю УМВС України в області, учора ще до обіду дев’ять з них завдяки пошукам, до яких були залучені крім працівників притулку правоохоронці, знаходились вже у згаданому закладі. До речі, розповідали, що для того, аби здійснити свій задум, діти зв’язали чергового з режиму, який був того вечора на зміні.
Коли вчора ми зустрілись з директором притулку Леонідом Матвійчуком, він заперечив це.
— Тоді, як же все сталося? Не міг же черговий добровільно віддати ключ?
На це питання відповідь лаконічна, з посиланням на письмове пояснення самого чергового з режиму Олександра Бурця: втікачі заволоділи мобільним телефоном, ключем від вхідних дверей і грішми. Але як все-таки заволоділи? З цього приводу директор нібито ще не все до кінця з’ясував. За версією, почутою вже у кулуарах, діти накинули черговому на голову ковдру. Отже з боку втікачів було все-таки насильство. Сам черговий вчора, як повідомив директор притулку, перебував на лікарняному. Отож, з ним ми не могли поговорити і почути з перших вуст про подію. На запитання, чи постраждав черговий, директор сказав: “Можна і від стресу захворіти”.
На жаль, не побачили ми і дітей, яких уже повернуто у притулок. На зустрічі з ними для рідних, знайомих, просто відвідувачів, у тому числі журналістів, директор наклав табу до з’ясування ситуації. Як сказав Леонід Романович, ще не всі пояснення дітей вивчені, проаналізовані, тож зустрічі з ними не бажані. Як кажуть, у чужий монастир зі своїм статутом не ходять. А ось що врешті-решт розповів про “ЧП” директор притулку:
— Сталось усе з 21.15 до 21.20. Через п’ять хвилин я вже знав про надзвичайну подію, а ще через п’ять — був на місці. Після розмови з черговим почались пошуки. Ми маємо контрольні маршрути, знаємо схеми, за якими треба вести пошуки, оскільки поодинокі втечі або, як ми кажемо, самовільне залишення притулку були й раніше.
Як з’ясувалось, втікачі перебували у карантинному відділі. Двоє з них були доставлені сюди лише минулого четверга і п’ятниці. Тобто — це не ті діти, які вже жили в притулку місяць, а то й два, як це буває, поки вирішується їхня подальша доля. І якщо вони запевняють, що втекли, бо їх не влаштовує виховний режим і порядки у притулку, то ясно, що для любителів бродяжництва притулок з його гратами на вікнах, закритими дверима, підйомом і відбоєм не до вподоби.
Саме тоді, коли ми були в притулку, сюди приїхала з Луцька начальник служби у справах дітей облдержадміністрації Алла Онищук. Ознайомившись попередньо зі справами тих, хто самовільно покинув притулок, Алла Миколаївна поінформувала, що серед втікачів лише одна дитина — «інтернатська». Решта — учні-старшокласники чи учні профтехучилищ. Такий збіг обставин, що на час втечі у карантинному відділі були в основному чотирнадцятилітні діти, а найстаршому у жовтні виповниться вісімнадцять. Лише троє з них — із сімей, де батьки позбавлені батьківських прав, решта — з неповних сімей, де, як зазначено в соціальних картках, були конфлікти з матерями.
— Буде проведено службове розслідування з приводу надзвичайної події,— говорить Алла Онищук. — Ми з’ясуємо, зокрема, чи були підстави поміщати дітей, котрі покинули самовільно притулок, у цей заклад. Така необхідність є, коли потрібний соціальний захист. А чи був він потрібен у даному випадку? Відповідь на це питання ще треба дати. Поки що відомо, що троє із втікачів направлені у притулок службою у справах дітей, а восьмеро — кримінальною міліцією. Треба, наприклад, з’ясувати, чи доцільно було дитину з Ковеля везти у притулок у Рожище — чи не простіше повернути його відразу в сім’ю.