БЕЗВУСІ ГРАБІЖНИКИ

Студент-першокурсник Олег ввечері повертався додому. У парку імені 900-річчя Луцька його перестріло двоє незнайомих, жорстоко побили й пограбували. Бориса, також студента, побили й пограбували серед вулиці. Подібних випадків нині досить багато. Дивує те, що майже всі грабіжники молоді, хоча багато з них уже неодноразово побували на лаві підсудних. На жаль, цю злочинну професію активно освоюють навіть неповнолітні

Віктор ОСТАПУК,
Володимир КАЛИТЕНКО

У студента було лише три гривні
Понеділок, здається, не той день, коли можна пити горілку, але Олександр Дроздов ніде не працював, а тому у нього щодня був вихідний. Просидівши до обіду вдома, врешті-решт, вирішив прогулятися. Попрямував у вже добре знайомий бар “Клеопатра”, що на вулиці Янки Купали. У барі сидів довгенько, не тільки чаркував, але й танцював. Розпашілий вийшов на подвір’я із своїм знайомим. Побачили молодого хлопця, котрий, закинувши гітару на плече, проходив поряд. Це був студент одного з училищ міста Луцька Борис.
— Цигарки маєш? – гукнув до нього Олександр.
Студент зупинився, простяг йому цигарку й почав по кишенях шукати запальничку чи сірники. В цю мить Дроздов вдарив його щосили кулаком в обличчя, потім ще раз.
Хлопець впав. Олександр ще кілька разів копнув лежачого ногою й почав обшукувати його кишені. Забрав наручний годинник “Омокс”, сонцезахисні окуляри. Грошей у студента виявив лише три гривні. Дроздов зі злості сплюнув й коротко кинув до знайомого:
— Забери хоча б його гітару! Потім комусь продамо.
Дроздов частенько мандрував вулицями Луцька. Заглядав у бари, сподіваючись там побачити когось із знайомих, або намітити п’яного клієнта, якого можна було б легко пограбувати, коли той вийде з бару.
Було вже далеко за північ, коли Олександр стояв біля бару “Дует”, що на вулиці Львівській. Перехожих уже було небагато. Один із них брів додому, злегка похитуючись. Це був лучанин Микола, котрий із друзями засидівся в іншому барі. Олександр зрозумів, що той напідпитку, пропустив його вперед й вдарив чоловіка кулаком в потилицю.
Микола впав, просунувшись по асфальту, обдер коліна, щоку, долоні. Бандит підскочив до нього, витяг з кишені мобільний телефон “Сіменс” та вісім гривень й одразу зник у темряві.
Дроздов не тільки грабував перехожих, а й любив розбороняти пияків, які часом билися поміж собою, вийшовши з бару. Проте розбороняв не всіх, а тільки тих, хто мав мобілку. Одного пізнього вечора, перебуваючи біля кафе “Вікторія”, що у селі Гірка Полонка Луцького району, Олександр побачив, як із залу вийшло на подвір’я двоє чоловіків. Певне, вони посварилися ще за столом, як часто буває, а коли вийшли з приміщення, накинулися один на одного. Олександр почав розбороняти. Вхопив одного ззаду, притиснув до себе й відтягував від другого. Так тримаючи й штурхаючись, витягнув із його задньої кишені джинсів мобільний телефон “Самсунг”.
Так само Дроздов викрав мобілку у знайомого Руслана. Він із Русланом та Степаном вночі пив горілку на березі Стиру. Коли ж вранці відчинився бар “Дует”, вирішили посмакувати там ще пивом. Проте уже майже під дверима бару Руслан із Степаном чомусь посварились. У п’яниць для цього майже завжди знайдеться причина. Почали битися. Олександр, як завжди в таких випадках, кинувся розбороняти й витяг з кишені Руслана мобільний телефон “Нокіа”.
Олександр не тільки грабував, але й крав. Майже всі злочини скоював, добре хильнувши. Так почував себе сміливіше. Одного разу грабіжнику та злодію взагалі пощастило. Мандрував він вночі вулицею Володимирською. Зупинився біля магазину “Комфорт”, бо помітив, що сторожа поблизу немає, а ворота до складського приміщення відчинені. Роздумував недовго. Проник у склад магазину. Звідти викрав дві закордонні пральні машини, холодильник. Там же знайшов тачку й по черзі вивіз уже крадене. А вранці повіз “трофеї” на Завокзальний ринок й там продав.
Де був тієї ночі сторож, що робив? Чому ворота залишив відчиненими? Можливо, міцно спав після доброї чарки? Тільки в такому стані міг злодія не почути й не помітити.
Засідка у парку
Дроздов — хлопець молодий, але уже тричі встиг побувати на лаві підсудних. Навіть середньої освіти не здобув, бо вирішив, що вона йому не потрібна. Спеціальності також не освоїв ніякої. Живе з матір’ю та братом. Мати мусить його годувати і вдягати. Проте Олександр добре освоїв ремесло пограбувань і крадіжок. І все ж впіймався знову. При обшуку в його хліві працівники міліції знайшли навіть вибухівку. Як він її збирався використати, невідомо. Доводив, що з допомогою тротилу мав намір глушити в річці чи озері рибу.
Олександр почав свою злочинну діяльність ще будучи неповнолітнім. На жаль, нині надто багато юнаків і навіть дівчат, котрі ще й паспорта не отримали, починають йти злочинною стежкою. Ця проблема стає надто загрозливою, про що свідчать і кримінальні справи Луцького міськрайонного суду та районних судів області. Молоді люди не поспішають працювати, а шукають “легкого хліба”, тобто починають красти та грабувати.
Олег – студент-першокурсник повертався з лекцій додому. Йшов стежкою через парк імені 900-річчя Луцька. Перетнув місток через річку Сапалаївку. Зробив ще два десятки кроків і раптом відчув сильний удар в потилицю. Упав і втратив свідомість. Двоє зовсім молодих хлопців почали нишпорити по його кишенях. Один витяг з джинсів мобільний телефон “Соні Еріксон”, другий намацав п’ятдесят гривень. Обидва після цього втекли з парку.
До свідомості Олег прийшов у міській лікарні. Виявилося, що побитого студента випадково побачив знайомий чоловік й викликав “швидку допомогу”. Лікарі в Олега виявили відкриту черепно-мозкову травму.
Згодом одного із злочинців працівники міліції розшукали й затримали. Ним виявився сімнадцятирічний лучанин Павло Балабус, учень вечірньої школи, раніше судимий. Другого бандита шукають.
У народі кажуть: “Яке їхало, такого й здибало”. Павло Балабус торік познайомився із школярем Валерієм Мірковцем, який раніше проживав у селі Веселе Луцького району, потім переїхав до бабусі в Луцьк. В обох виявилося багато спільного. Павло фактично залишив школу. Валерія наука також не захоплювала. Незважаючи на молодість, нерідко прикладалися до чарки. Головне ж, вирішили спільно красти та грабувати. Балабус навіть носив завжди із собою рукавиці, аби, як сам казав, не залишати ніде своїх відбитків пальців.
Мірковець проживав у Луцьку в квартирі своєї бабусі. Батько помер, мати невідомо де поділася. Валерій часто приходив до Павла, скаржився, що немає грошей.
— А, знаєш, гроші можна легко роздобути, — сказав одного разу Балабус. — Найпростіший спосіб — в перехожих, в першу чергу у жінок, виривати сумочки й тікати.
Відтоді саме так вони й почали діяти. На вулиці Воїнів-інтернаціоналістів пограбували Світлану, на проспекті Соборності – Тамілу та Віру. У сумочках були мобільні телефони, гроші, золоті речі. Мобілки продали. В кишенях зашелестіли цінні папірці. Зупинили таксі й поїхали в клуб “Чері”, що на проспекті Волі. Там пили спиртне, смакували дорогими стравами. Коли поверталися додому, зустріли дівчину Валерія, й він їй подарував досить гарну жіночу сумочку. Вона взяла, бо не знала, що крадена…
Через кілька днів Мірковець на вулиці Софії Ковалевської випадково зустрів ще одного друга Олександра Саприкіна.
— Допоможи мені перенести до дороги кілька автомобільних дисків. Здамо їх на металобрухт, а грошима поділимося, — сказав Олександр.
Валерій погодився.
Диски лежали за високим парканом, неподалік якогось будиночка. Перетягнули їх до дороги. Зупинили таксі. Уже коли їхали, водій запропонував купити у них диски.
— Беріть, менше мороки буде нам. А, може, ще купите й дві магнітоли? – запропонував Саприкін.
— Куплю, але треба перевірити, як вони працюють.
Водій зупинився біля одного житлового будинку. Повернувся із своїм знайомим Юрієм. Той мав перевірити магнітоли. Оглянув їх, потім задивився на автомобільні диски.
— І магнітоли, й диски мої, — раптом сказав Юрій. — Ви їх викрали на фірмі, що ремонтує автомобілі.
Юрій викликав міліцію й злодіїв повезли в Луцький міський відділ внутрішніх справ.
Як і слід було чекати, любителі “легких грошей” опинилися на лаві підсудних. Олександра Дроздова засуджено на п’ять років позбавлення волі, Павла Балабуса – на три роки й три місяці. Валерія Мірковця засуджено на чотири роки позбавлення волі, але з дворічним випробувальним строком.
Отож, “легкі гроші” тільки здаються легкими. На жаль, молоді злочинці починають це розуміти уже на лаві підсудних.