Що твориться
з душею і тілом?
Мов по лісу летить буревій!
То корчує дерева із гіллям,
То регоче над болем моїм...
Що твориться з душею і тілом? Мов по лісу летить буревій! То корчує дерева із гіллям, То регоче над болем моїм. Дні і ночі сумую і плачу І до Бога молюсь уві сні... Ну чому? Я знаходжу і трачу? Чом ніщо не судилось мені? Все у Бога прошу й позичаю. Чи ж зумію вернути? Й коли? Хтось — належить комусь, а я щиро кохаю! Бо ми близькими дуже були... Ніби блискавка - погляд колючий, А колись... Був ласкавим таким!.. Із сльозою ковточок пекучий, З почуттям незбагненним якимсь. Ні у спеку палючу, ні в холод Не погаснуть палкі почуття! Бо кохання — то спрага і голод Й воно вічне — як вічне життя!
