Привіт моїй рідній, дорогій і улюбленій «Волині» і всім шанованим, талановитим її майстрам пера! З повагою до вас звертається незмінна прихильниця, у минулому трошки і співавторка...
Привіт моїй рідній, дорогій і улюбленій «Волині» і всім шанованим, талановитим її майстрам пера! З повагою до вас звертається незмінна прихильниця, у минулому трошки і співавторка. Не раз починала писати листи до рубрики «Любить! Не любить», та щось завжди перешкоджало. А ось серед останніх своїх віршів знайшла такий, що, можливо, підійде. Буду дуже вдячна, якщо опублікуєте його. Ти така ж, як колись: і струнка, й синьоока, Пофарбованих кіс не торкне сивина. Та не щирий твій сміх, бо на серці неспокій: Всі по парах, удвох, а ти й досі одна. Певно, ще коли Бог наділяв тебе вродою, Щось важливе у душу покласти забув. То й проґавила долю, можливо, й з погордою, Не признала, що це — саме суджений був. Мимо всіх ти пройшла, навіть серце не тьохнуло, Не проснулось воно, не сказало: «Це твій». Промайнули роки, і не ждеш вже нічого ти, Лиш ховаєш глибоко і сум свій, і біль. Але подругам ти не показуєш заздрості, Лиш готова завжди проявить співчуття. Переконуєш всіх, що ніякої радості, Лиш буденність тяжка — те сімейне життя. А ровесниці вже виглядають бабусями, Видно, горя і бід в них немало було. Та поплачуть вони, потім знов засміються, Їх життя, ти признай, недаремно пройшло. Вони тішаться дітьми, скоро будуть й внучатами. Хай фігур і краси не вдалось зберегти, Та життя має зміст, уже вдруге початий, І щасливі — вони, а обділена ти.
Галина ДЕНИСЮК. с. Видричі Камінь-Каширського району.
