Жінка й художник зустрілися випадково. Наче змовились — у центрі міста, біля старенької квітникарки, яка продавала тут хризантеми...
Жінка й художник зустрілися випадково. Наче змовились — у центрі міста, біля старенької квітникарки, яка продавала тут хризантеми
Василь ГОЛЮК
Пригадався йому останній їх вечір. — У мене інший, — сказала вона, прямуючи до дверей. — Я, нарешті, знайшла кого шукала. Коли обернулася, то пучок сяйва впіймав її очі — холодні, байдужі... І ось вони знову побачились. — Здрастуй, — ледь-ледь здригнулися її вуста. — Як живеш? Щось змарнів, — співчутливо зупинила погляд на тонких пальцях художника. Від їхнього доторку колись згоряла. Це не раз потім згадувала у цупких, мов ведмежих, домаганнях іншого... — Вам, паночку, білих чи рожевих хризантем? — спитала старенька квітникарка. — Жовтих, — сказав, на мить завагавшись. — Увесь той величезний букет. — Чоловіче, верніться. Ви ж гроші дали, а хризантеми забули, навздогін художнику сказала квітникарка, а потім все зрозуміла і додала: — Ой, леле, квіти ж ці, пані, певне, для вас... Уночі жінка, якій були подаровані жовті хризантеми, долала широку багряну річку. Схлипувала уві сні. Йшла і не могла дійти до високого берега, що віддаляв від неї чоловіка з тонкими пальцями рук й душею скрипаля. м. Луцьк.
