Земельні війни і зневага краян: «подарунок» для військового з передової

Приводом приїхати особисто аж із фронту до сільради стали земельні розбірки.

Про це пише видання «Полісся».

Уже з порога чоловік почув від односельців, що хай «їде по землю в сусідню область», де зараз проживає. І байдуже, що він хотів не брати якісь додаткові наділи під сільськогосподарські угіддя, а просто успадковувати паї своїх батьків. Тобто землі, які й так мають давно належати його родині. Та найбільше його обурило приниження від краян, мовляв «з такою мордою він явно на передовій не був, і взагалі купив собі посвідчення учасника бойових дій».

Насправді 56-річний Сергій Адамович перебуває на службі з першого дня повномасштабної війни, пішов до війська добровольцем, вже будучи особою з інвалідністю 3-ої групи пожиттєво. Уже два роки він входить до елітного підрозділу аеророзвідки «Майстерня незалежності» 24-ої бригади, 18 місяців перебував на «нулю» на найбільш пекельному та обговорюваному східному напрямку. Був нагороджений за оборону міста Бахмут.

Народився і довгий час прожив у Малій Глуші, згодом переїхав на Тернопільщину, де вдруге одружився. У рідному селі у спадок залишилися батьківська хата та земельні наділи, котрі він розпочав належно узаконювати ще в 2021 році, але не встиг завершити процес через вторгнення рашистів.

Довідавшись нещодавно про розпаювання землі на малій батьківщині, делегував спочатку від себе до сільради з відповідною заявою швагра. Але коли того «відфутболили», взяв відпустку й приїхав із передової розбиратися вже особисто. Та подолавши 1500 км країною, як пояснив захисник, старости округу на робочому місці згідно графіків прийому громадян не застав. Не дочекався її там і до кінця дня. А потім не дочекався і обіцяного приїзду камінь-каширських посадовців у Малу Глушу, аби на місці вивчити й вирішити питання. Зате дочекався в стінах сільради краян, які дозволили собі принизливо висловитися в адресу бійця. Коли дружина воїна викликала з цього приводу поліцію – усі розбіглися по хатах.

Зрештою, нервове напруження довело і захисника, а пізніше ще й деяких посадовців, до лікарняного ліжка.

У всій цій ситуації найбільше воїнові болить ставлення до нього. Зі слів Сергія Приведенця, з обіймами його зустріли лише у Любешові, де швидко зробили витяг усіх необхідних документів (раніше Мала Глуша входила до Любешівського району). А от коли довелося приїхати в Камінь-Каширську громаду, то без скандалу не обійшлося в жодному кабінеті посадовців, куди б не звертався. Хоча не заперечує, що й в самого емоції десь вийшли з-під контролю.

«Я не ідеальний, у мене є свої помилки молодості. Не всіма моментами своєї біографії я можу гордитися. Але коли прийшов момент взяти до рук зброю, то я це зробив, на відмінну від тих, у котрих нібито досьє бездоганне. А тепер після двох років війни, мого пошарпаного здоров’я й розхитаної психіки, всі ці «відмінники суспільства», котрі всіма шляхами уникають військкоматів, спокійно дивляться вдома телевізор й в чистеньких костюмчиках вибирають що б поїсти в ресторані, будуть вимагати в мене поклонів за моє ж законне право? Більшість з них годяться мені в діти й онуки. Чимало з них відповідають за вшанування полеглих Героїв та пишуть щемливі пости про втрати на фронті… Люди, що з вами? Ви демонстративно стаєте на коліна перед загиблими, але впевнено плюєте в душі ще живих воїнів! Сподіваюсь, що, забравши паї моїх батьків, нові власники підуть їх і захищати від окупанта замість мене. У мене уже більше немає бажання боротися за цих людей. Я не собака, щоб когось захищати й харчуватися недоїдками після нього! Я всього лиш претендую на свою спадщину… Мої батьки заробляли цю землю потом, а я два роки проливав за неї кров! І я теж не хочу болото, мені його було достатньо в окопах. І болить вже навіть не те, що кращу землю розпихують угодним особам, а те, як поставилися до військового. Може і я не так щось трактую, щось болісніше сприймаю та неправильно реагую. Але такого приниження я ще не знав за все своє життя! Для кого я там воюю? Якщо ми всі поляжемо, то ті всі паї поростуть могилами, а не городиною… Орки не пошкодують нікого», – з душевним хвилюванням висловлюється військовослужбовець.

У поліції ж підтвердили, що наряд правоохоронців із цього приводу днями таки викликали у Малу Глушу, є зареєстровані відповідні заяви. Однак усі обставини інциденту поки що з’ясовують.

Іванна ГАЙДУЧИК, село Мала Глуша.

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Volyn Nova.