Біля прилавка із дитячою літературою зупинилася молода мама з хлопчиками-близнятками, схожими, мов дві краплі води. Тільки плетені шапочки – синя й вишнева — відрізняли малюків-дошкільнят...
Біля прилавка із дитячою літературою зупинилася молода мама з хлопчиками-близнятками, схожими, мов дві краплі води. Тільки плетені шапочки – синя й вишнева — відрізняли малюків-дошкільнят.
— І як ви їх розрізняєте? — не втрималася від здивування? — Коли мовчать, то й справді гублюся, котрий із них Сашик, а котрий — Стасик, — зізналася жінка. Тим часом, прислухавшись до суперечки дітей, яка книжка цікавіша, розмальовка чи казка, з подивом помітила, що один із близнюків розмовляє українською, а другий – російською. — Мабуть, один — мамин синочок, а другий, російськомовний, татів? — висловила припущення. — Не вгадали, — розсміялася жінка. — То вплив телебачення. Стасик – телеман, від «ящика» не відтягнути, а Саша любить спокійні дитячі ігри, тому така оказія, що один у другого тлумачами. Подумалось: для таких глядачів, як Стасик, титрування російськомовних телепродуктів не означає позбавлення впливу чужої мови. Добре, якщо у батьків вистачить мудрості доступно роз’яснити дітям неперехідну цінність материнської, рідної, щоб передусім «свого научались», а вже потім — не цурались чужого. А тим часом мама купила дві абсолютно однакові розмальовки, і хлоп’ята гордо закрокували вулицею, — поділилася своїми спостереженнями наша читачка Галина Рудюк із Луцька.
