Курси НБУ $ 40.65 € 43.48
Годинник у Горохові  не просто показує час,  а ще й «співає» різні мелодії

Великоднім гостинцям від горохівчан, які доставили волонтери, раділи бійці від Харкова до Запоріжжя.

Фото з архіву Віталія ГЛАДУНА.\

Годинник у Горохові не просто показує час, а ще й «співає» різні мелодії

До нинішнього Великодня парафіяни Свято-Вознесенського храму ПЦУ зробили для свого міста, якому незабаром виповниться 784 роки, чудовий подарунок – часомір, з «вуст» якого до Святого Неба лине відлуння головних мелодій міста, краю і України

«…Любов до України – коли не красти, а віддавати»

Якщо Бог довірив саме нам вберегти свою країну від московської напасті, то маємо це робити з вірою в Творця в серці й справах своїх – ця істина стала лейтмотивом нашої розмови з митрофорним протоієреєм Андрієм

Сидором, деканом Луцького району, настоятелем Свято-Вознесенського храму міста Горохова, батьком отця Івана Сидора – легендарного дзвонаря Майдану, нинішнього помічника митрополита Помісної Церкви Епіфанія.

Довіку не забуду, з якою величною гідністю священника, чоловіка, українця отець Андрій Сидор на подвір’ї горохівської святині освячував чи не перший в Україні бус із гуманітарною допомогою для жителів стражденної Бучі.

Тоді в Київ їхав екіпаж від Горохівської районної організації «Спілки учасників АТО «Щит». В обстрілюваній столиці земляків із команди координатора волонтерського руху Віталія Гладуна чекали обоє синів отця Андрія: отець Іван і отець Андрій Сидор-молодший – диякон Свято-Михайлівського Золотоверхого собору. Вони з друзями з благословення Предстоятеля ПЦУ Епіфанія безпосередньо доставляли бучанцям допомогу від горохівчан.

«Найкращий захист від московського іга – єдність і соборність українців. А ще – любов до України. Бо тоді не будеш привласнювати (красти), але віддавати», – читаю на сторінці в Facebook отця Івана. Його міркування, гідне стати афоризмом. «Україна – Є! Козаки ХХІ століття продовжують боронити Незалежність України і гордо несуть звитягу українського духу», – каже вже своєму синочкові отець Андрій Сидор-молодший. Цю правду сім’я Людмили й Андрія Сидорів зростила в серцях своїх дітей, навчивши першими й головними словами завжди й всюди казати «мама», «тато»,  «Бог», «церква», «Україна»!

Декан Луцького району, настоятель Свято-Вознесенського храму міста Горохова отець Андрій Сидор і доброчинець Микола Дуда  з годинником біля будівництва дитячої недільної школи.
Декан Луцького району, настоятель Свято-Вознесенського храму міста Горохова отець Андрій Сидор і доброчинець Микола Дуда з годинником біля будівництва дитячої недільної школи.

«Ми доставили на фронт віру в наших воїнів»

Понад два роки повномасштабної війни горохівські волонтери їдуть у зону бойових дій, заручившись благословенням отця Андрія біля Свято-Вознесенського храму. Очолювана ним церковна громада й мирними днями співчувала молитвами й пожертвами болеві хворих та нужденних. Нині парафіяни не перестають офірувати матеріальну й духовну підтримку для ЗСУ. Великодніми днями в окопах українських захисників смачно пахнули паска, ковбаска й інші  смаколики зі світлиць подільчивих горохівчан, доставлені волонтерами «Щита» якнайближче до лінії вогню.

«Дякуємо всім, хто долучився до збору великоднього кошика. Усе розвезли та роздали. Виконали навіть більше, ніж планували. Завезено: 2 автомобілі, 6 старлінків, 5 машинок «Ракова», 5 евакуаційних возиків, 30 укомплектованих аптечок, 70 турнікетів, 50 бандажів, 25 евакуаційних нош, 30 повербанків, 2 набори ключів. Також  30 ящиків паски, крашанки (рахуючи, збились на 6000-му), 200 кг м’ясних виробів, ящики зі свіжою цибулею, редискою, огірками… Ми доставили на фронт частинку домашнього затишку, віру в наших воїнів, вдячність їм», – написав у Facebook Віталій Гладун, звітуючи про поїздку.

 О 15.00 годині всім віщує многоліття імпровізація з гімну міста «Ти живи сто віків, рідний наш Горохів», теж створеного Степаном Кривеньким.

Зазвичай у дорогу екіпажі вирушають на світанні. Мовляв, без Бога ні до порога. А віднедавна з подвір’я церкви волонтери везуть із собою в душі мелодію гімну Волині, яку написав горохівчанин Степан Кривенький, і яка першою звучить на честь нового дня. До слова, звуковий годинник у Горохові – то ще довоєнна мрія отця Андрія Сидора. Роками раніше він задивився на такий в одному з обласних центрів й подумав, що Горохів теж вартує схожої знакової візитної картки, яка є далеко не у кожному провінційному містечку, зате якою дорожать столиці закордоння.

День розпочинається під мелодію «Волинь моя», а закінчується – «Червоною калиною»

Тоді лише в уяві бачив музичний часомір на фасаді новозбудованої недільної школи. Її будівництво з ініціативи свого духовного наставника церковна громада розпочала два роки тому на місці, яке напевно відвів сам Творець.

У радянські роки сусідами церкви були… «кадебісти». Держава щедро віддала їм у користування чималий двоповерховий будинок, а на додачу ще й кілька гаражів. Час зруйнував їх разом із державницькою системою. Офіс відремонтували для суддів, а гаражі стали аварійними. Тому отець Андрій Сидор пішов у Горохівську мерію з проханням дозволити розібрати цегляну непотріб і на її місці збудувати церковну школу.

Парафіяни до роботи взялися завзято. Але через війну будівництво недільної школи триває не так швидко, як усім хотілося б. Допомагають доброчинці. Отець Андрій через газету «Волинь» адресує вдячність горохівчанам Тарасові Щерблюку, Юрієві Козаченку, Володимирові Кондратюку, Андрієві Смалю, Наталії та Петрові Степанюкам, колядникам церкви, а за купівлю годинника з мелодіями – знаному хорошими справами землякові-жертводавцю Миколі Григоровичу Дуді. Звісно, часомір у Горохові не дорівняється унікальністю й ціною до дзигарів у столицях зарубіжжя, однак фрагменти з мелодій  отець Андрій замовив встановити ті, від яких кожному краянину має стати світліше на душі.

Тепер у Горохові вже й найменшенькі поціновувачі української культури знають, що потому, як о 8.00 горохівчан покличе до буденних справ і недільних богослужінь фрагмент мелодії пісні «Волинь моя», про 9.00 годину сповістять мелодійні строфи Гімну України. Про настання полудня – велична «Боже Великий Єдиний, нам Україну храни». О 15.00 годині всім віщує многоліття імпровізація з гімну міста «Ти живи сто віків, рідний наш Горохів», теж створеного Степаном Кривеньким. О 18.00 годині під мотив «Реве та стогне Дніпр широкий» містяни неодмінно згадують добрим словом національного генія Тараса Шевченка. О 21.00 у небо знову лине легкокрилий годинниковий наспів всіма улюбленої «Волинь моя», а о 22.00 годині віра в Перемогу звучить музикою «А ми тую червону калину підіймемо, а ми нашу славну Україну розвеселимо…».

Воістину, ті мелодії в супроводі бою курантів –  неймовірно гарні, невимушені, змістовні щоденні уроки українського мистецтва і патріотизму.

Коли ж буде новосілля у недільній школі, її будівничий отець Андрій Сидор прогнозувати не сміє, мудро міркуючи: «Люди планують, а Господь керує».  Наразі всі бажаючі можуть долучитися пожертвами до зображення на фасаді ікони «Ісус благословляє дітей». Вона теж буде по-своєму унікальною. З благословення митрополита Луцького і  Волинського Михаїла, на образові з мозаїки дітвора біля Спасителя буде зодягнена в українські вишиванки, а вдалині на радість і гордість горохівчанам виднітиметься Свято-Вознесенська каплиця – духовна й архітектурна окраса Горохова.

Дасть Бог, і годинник, і церковні дзвони в Горохові й усіх храмах соборної України радісно зазвучать на честь Перемоги над рашистами.

P.S. «Та якщо ми будемо економити на культурі, на духовності, то за що ми воюємо?» (Вінстон Черчилль).

Леся ВЛАШИНЕЦЬ.

Читайте також: «У волинському Горохові відбувся традиційний турнір з міні-футболу: зібрані кошти спрямують на підтримку ЗСУ».

Реклама Google

Telegram Channel