Курси НБУ $ 40.65 € 43.48
У селі Тойкут на Волині загиблі євреї не мають спокою і в могилах

Капличка, збудована на місці кладовища, а пам’ятний знак стоїть там, де гітлерівці розстріляли євреїв.

Фото Катерини ЗУБЧУК.

У селі Тойкут на Волині загиблі євреї не мають спокою і в могилах

Там, де колись було кладовище та масове поховання убитих, ще в кінці 1990-х – на початку 2000-х років поставили пам’ятний знак та капличку. Сьогодні вони – в «полоні»… виробничих об’єктів приватного підприємства «Агропромтехцентр»

І вже майже десять літ представництво Американського об’єднання комітетів для євреїв колишнього Радянського Союзу у судах відстоює, щоб територію кладовища та місце, на якому в 1942-му гітлерівці розстріляли близько двох тисяч безневинних мешканців єврейської національності тодішнього старовинного містечка Несухоїжі, підприємець таки звільнив, і можна було по-належному його облаштувати.

«Я не знаю… В нас – колізія норм права»

Про цю давню проблему почула  під час відрядження в село Тойкут Ковельського району – «одного з кутків» містечка Несухоїжі, репортаж з якого був у минулому номері нашої газети. Мої попутники Олександр Філаретов та Василь Марчук, з якими спілкувалася, не раз згадували й про трагедію, яка у Другу світову війну спіткала євреїв, котрі компактно проживали у Несухоїжах. Вони коротко переповіли й суть судової справи, зокрема, про те, що «терези Феміди» були на боці то одної, то другої сторони. Свого часу суд першої інстанції виніс рішення на користь єврейської спільноти, а ось апеляційний – став на бік власника підприємства. Згодом відбулися повторні суди, які підтримали позивача. А Верховний Суд України на своєму засіданні в липні 2022-го «зробив висновок, що касаційну скаргу ВВПП «Агропромтехцентр» необхідно залишити без задоволення».

На сьогодні ситуація, по суті, така, що ділянку, де знаходиться єврейське кладовище й місце масового поховання, власник підприємства має звільнити. Ось тільки майже через два роки нічого не змінилося: пам’ятний знак і капличка так і залишаються в «полоні» виробничих об’єктів приватного підприємства. Більше того, начальник юридичного відділу «Агропромтехцентру» Віталій Пожаров, з яким того дня ми зустрілися, наголошував:

–  Верховний Суд України скасував право власності на земельну ділянку, знайшовши якісь дрібні неточності при його оформленні, а не у зв’язку з тим, що тут було виявлено масове захоронення. І не скасував права власності на об’єкти нерухомості. Верховний Суд, до речі, не переглядає позову, не робить запитів на додаткові документи – він лише досліджує, чи правильно були застосовані норми процесуального права судом першої інстанції, а згодом – апеляційним, і  в результаті залишає в  силі, чи скасовує попереднє рішення. Ще на стадії розгляду справи в апеляційному суді наш адвокат задавав питання: «Пане суддя, як ви бачите те, що скасовано право власності на земельну ділянку, а на нерухомість залишено?» Відповідь була така: «Я не знаю… В нас – колізія норм права». А ось роз’яснення, тлумачення може дати Конституційний Суд…  

Отож, Верховний Суд залишив у силі рішення апеляційного. Тобто, за словами Віталія Пожарова, приватне підприємство «Агропромтехцентр» позбавлене лише права на земельну ділянку, а не майна. А відтак власник його звернувся до Ковельської міської ради з проханням надати земельну ділянку, на якій знаходяться об’єкти підприємства, в оренду. 

«За  результатами розкопок, масових захоронень на території не було виявлено» 

Як підкреслював пан Віталій, про моральне питання (про те, що, за законом України, на місцях кладовищ не можна будувати) мова не йде:

–    Просто, враховуючи той факт, що це – спірна ділянка, з приводу якої були судові розгляди, міська рада, страхуючи себе, прийняла рішення провести інвентаризацію. Тобто дослідити наявність чи відсутність на ній поховань. На цій підставі ми замовили проведення такої процедури відповідною службою. Після затвердження матеріалів інвентаризації депутати районної ради прийматимуть рішення, чи може ця ділянка бути надана нам в оренду.

Власне, судячи з почутого від начальника юридичного відділу Віталія Пожарова, майже за десяток літ, впродовж підготовки до судових засідань, в тому числі і повторних, «Агропромтехцентр» не раз ініціював проведення розкопок і, «за їх результатами, масових захоронень на території не було виявлено». Крім того, наводиться як вагомий аргумент те, що не раз були подані запити в управління культури Департаменту культури, молоді та спорту Волинської облдержадміністрації  («останній раз я особисто їздив в ОДА»), у відділ містобудування та архітектури Ковельської міської ради стосовно підтвердження або спростування наявності на території села Тойкут масових захоронень. І в офіційних відповідях, зокрема з облдержадміністрації, зазначалося, що тут їх нема.

Як сказав поціновувач історії рідного села Василь Марчук, тим, що тут розбудувалося деревообробне приватне підприємство, осквернено місце безневинно убитих.

–    Єдине, що розпорядженням голови ОДА Юрія Погуляйка, пам’ятний знак і капличка були занесені в реєстр, що вони є пам’ятками архітектури (але не пам’ятками історичного значення), – каже Віталій Пожаров. –  Відповідно до цього розпорядження, майже скрізь в області було визначено, хто є власником тої чи іншої пам’ятки. А ось пам’ятного знаку і каплички у Тойкуті ніхто не хоче брати на баланс – ні Ковельська громада, ні районний відділ культури. Чому?  Бо, щоб виготовити на це відповідну документацію, необхідно перш віднести ці об’єкти до пам’яток архітектури місцевого або державного значення. А для цього потрібні великі кошти. Нам кажуть: «Або ви цим займайтеся, або нехай це на себе візьмуть представники єврейської громади. Вона ж під час війни на контакт не виходить, ніякі претензії у вигляді додаткових позовів не подавалися.

Капличка відкрита – наші працівники доглядають за територією…

І ми туди зайшли. Зблизька побачили і капличку, і пам’ятний знак. 

Здавалося б, які ще розкопки, дослідження потрібні? Хіба не достатньо було ось цього вияву пошанування майже двох тисяч євреїв, котрі в 1942 році були розстріляні гітлерівцями? Старожили відходять, але про давню трагедію молодше покоління знає з їхніх слів. Як сказав поціновувач історії рідного села Василь Марчук, тим, що тут розбудувалося деревообробне приватне підприємство, осквернено місце безневинно убитих. 

«Власник підприємства своїми діями створює враження зневаги українців до поховань»

Те, що тут за радянських часів були і тракторна бригада, кузня, і невеличка пилорама, курник, а частина території стала місцем збору металобрухту, зовсім не виправдовує нинішнього підприємця: він почав господарювати на цьому місці вже тоді, коли Україна вже була незалежною державою, минуле якої  – радісне чи печальне – потрібно шанувати. 

Важливо було почути думку позивача. І ось що розповів у телефонній розмові керівник Єврейської релігійної ортодоксальної громади «Турей Загав», директор Представництва Американського об’єднання комітетів для євреїв колишнього Радянського Союзу в Україні Мейлах Шейхет, котрий проживає у Львові:

–    Все почалося в 2004 році. Тоді ми звернулися у Тойкутівську сільраду з проханням надати нам дозвіл на впорядкування кладовища. Й такий дозвіл на «збір матеріалів попереднього погодження» одержали. Тим самим місцева влада визнала, що на цьому місці було кладовище, й була солідарна з тим, що територію потрібно впорядкувати. Я розмовляв із багатьма мешканцями, оскільки особисто займався цим питанням, і всі нас дуже підтримували. Зокрема й тоді, коли ініціював будівництво каплички на місці кладовища (знак на місці розстрілу євреїв був поставлений ще раніше вихідцями з Несухоїж, що стали громадянами Ізраїлю).

Потім Мейлах Шейхет бував у Тойкуті не раз. Зокрема і в 2010 році, коли йому зателефонували місцеві мешканці й сказали: «Приїжджайте негайно, бо тут бізнес «розкручується»». Представник єврейської громади дивується, що поряд було багато вільної землі, й підприємець міг там розвивати свій бізнес, але вибрав саме територію кладовища.

–    Виявляється, – каже мій співбесідник, – сільська рада дозволу підприємцю не давала, а він тим часом приватизував приміщення стайні, яке було збудоване тут в радянські часи. А потім до стайні почав приєднувати ділянку кладовища. Тож вийшло так, що і пам’ятний знак, і капличка опинилися в оточенні виробничих площ. Я говорив директору підприємства Павлу Семенюку не робити цього. Але, побачивши, що розмови не дають ніякого результату, в 2015 році ми звернулися з позовом до суду… 

Про те, що суди, зокрема й повторні, які тривали роками, і врешті-решт,  Верховний суд України вирішив справу на користь позивача, вже було сказано.

–    Закони України забороняють приватизацію чи оренду земель, де є поховання. Цим і керувався Верховний Суд, – говорить Мейлах Шейхет, – І тепер споруду, яка стоїть на місці захоронення, підприємець повинен розібрати, бо це, по суті, – будівельний матеріал. 

А ось щодо подальших дій єврейської громади в ситуації, яка склалася, то вони такі:

–    Більш як тридцять років я займаюся збереженням важливих історичних місць в Україні. За цей час відкрив багато святих місць, вивчив історію євреїв в Україні. Вона – прекрасна. А ось власник підприємства «Агропромтехцентр» своїми діями створює враження зневаги українців до поховань. Тож ми зараз будемо подавати позов, очевидно, у Міжнародний суд проти України. 

Кінцева мета єврейської громади – впорядкувати кладовище за свій рахунок, хоч, на думку мого співрозмовника, це мав би зробити підприємець:

–    Бо він це місце сплюндрував. Наскільки мені відомо, під час проведення робіт натрапляли на людські рештки, через що зупиняли ці роботи, але потім все-таки знову продовжували. 

Мейлах Шейхет.
Мейлах Шейхет.
Такі символічні могили встановлено у капличці.
Такі символічні могили встановлено у капличці. 
Cьогодні капличка – в «полоні» виробничих об’єктів.
Cьогодні капличка – в «полоні» виробничих об’єктів. 
Віталій Пожаров.
Віталій Пожаров. 


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.

Telegram Channel