ОТАК І ЖИВЕМО: невже ж нічого нема святого на землі?

Неділя. Церква. Служба доходить до кінця, але не витримавши задухи, вийшла назовні, аби вхопити кілька ковтків свіжого повітря.

Зупинилась неподалік від трьох жінок, які стояли біля самого входу з табличками: «Подайте на лікування дитини...» Біля мене стояв чоловік, досить заможний з виду, і все шукав дрібні купюри.
Тим часом жінки продовжували розмову:
- О...скоро вже служба закінчиться, священик знову скаже, що всі повинні бути милосердними... Може, тоді люди розщедряться і дадуть більше.
- Так-так, а то сьогодні якийсь зовсім неврожайний день, і двадцяти гривень не назбиралось.
- Да, і в мене якось не густо, мало дають. От минулого тижня непогано заробила...
Після почутих слів, чоловік, який досі порпався по кишенях, перестав шукати гроші, повернувся до мене і сказав: «А я ще хотів допомогти, а тепер точно не буду!»
На жаль вкотре довелося переконатися, що давши милостиню, ми підтримуємо шахраїв, котрі у такий спосіб вирішили збагатитись. Та Бог їм суддя!..
Розмову підслухала Вікторія Катеринчик.