Про те, що ностальгія — хвороба невиліковна й загострюється перед святами, свідчать телефонні дзвінки з-за кордону, що частішають у ці дні...
Про те, що ностальгія — хвороба невиліковна й загострюється перед святами, свідчать телефонні дзвінки з-за кордону, що частішають у ці дні.
Ось і в моїй оселі напередодні Великодня за західним обрядом пролунав дзвінок із Великобританії. Пані Лідія Власюк-Коломиєць із Болтона уклінно просить привітати зі святами її дорогих холмщаків й «усіх, хто любить Господа». Бо у свої 83 їй уже важко підписувати десятки вітальних листівок, як це було раніше. Втім, пані Лідія похвалилася, що вже посадила сорок кущів помідорів, трохи цибульки і картоплі, хоч і грядка не біля хати, а за 15 хвилин ходу. А ще розповіла, що вони з чоловіком Петром напередодні важливої сімейної дати. 12 червня виповниться 60 років, як вони у парі. Отже, «діамантове» весілля, як дасть Господь, відбудеться з участю найближчої родини, бо друзів, з якими починали емігрантські стежки, уже й не залишилося. До цієї події Лідія Василівна, неабиякий майстер-кондитер, запланувала спекти торт у вигляді ограненого діаманта. Шкода лишень, що у своїй автобіографічній книзі «Ангел-хранитель» Лідія Власюк-Коломиєць власному весіллю й вінчанню присвятила тільки одну сторінку. Процитую лиш два речення: «Для нас був цей день дуже важливим, особливим, адже поєдналися навіки. Мої бабуся Софія, моя мама і я – всі троє виходили заміж без рідних мам». Ось така доля…
