ВИНОГРАДАРСТВО В ЦЬОМУ БЛАГОДАТНОМУ КРАЇ ЗНАХОДИТЬСЯ В ЗАНЕПАДІ, А НАШ РИНОК НАСИЧЕНИЙ ПІДРОБКАМИ
ВИНОГРАДАРСТВО В ЦЬОМУ БЛАГОДАТНОМУ КРАЇ ЗНАХОДИТЬСЯ В ЗАНЕПАДІ, А НАШ РИНОК НАСИЧЕНИЙ ПІДРОБКАМИ
ЧИМ ЗАВИНИЛА ВИНОГРАДНА ПАРОСЛЬ? При згадці про Закарпаття відразу уявляєш гори, ліси і виноград та ще численні здравниці. В останні роки цей край також асоціюється з повенями на річках. Для цього , певне, теж є причини — відбулися зміни в природі. Народний депутат України від виборчого округу цієї області Сергій Ратушняк писав у місцевій газеті «РІО»: «Покажіть нам, де з 1944- го року гроші від щорічної вирубки понад 1.000.000 метрів кубічних лісу. В бюджет краю мало б надходити принаймні 50 доларів США з кожного метра кубічного, що подвоїло б бюджет краю». Понад 1000 фірм-посередників займаються «сплавом» лісу за кордон. Додамо, що Закарпаття давним-давно стало вотчиною чи то полігоном соціал-демократів об’єднаних Віктора Медведчука та Григорія Суркіса. Економіка — в їхніх руках. Якщо по закарпатському букові та смереках нищівний удар було нанесено в останні 15 років (берегли закарпатський ліс навіть під час відновлення шахт Донбасу), то занепад виноградарства розпочався з горбачовсько-лигачовської боротьби з пияцтвом. Чутки про вирубку виноградників були, але все ж не хотілося вірити у надто великі масштаби цієї кампанії. Але розмова з керівником одного з найбільших господарств в Мукачівському районі, що в селі Ракошино, Володимиром Миколайовичем Стасюком розвіяла ці сумніви. Володимир Миколайович, львів’янин, понад тридцять років працює на цій землі — головним агрономом, директором радгоспу, згодом — начальником райсільгоспуправління. На прохання людей знову повернувся у Ракошино, в якому, до речі, у свій час водночас працювало три Герої соцпраці, що свідчило про його економічну стабільність. Він розповідає, яке раніше було ставлення до виноградарства: — До Другої світової війни виноградарство на Закарпатті мало кустарний характер — кожен заготовляв для себе вино в бочках. Після війни було вивчено досвід розвитку промислового виноробства Франції, Іспанії, створено інститут селекції. Два радгоспи — «Кальницький» Мукачівського та «Шевченківський» Виноградівського районів — постачали саджанці технічних сортів для півдня України і мали великі прибутки. На Закарпатті на площі 12 тисяч гектарів понад 75 відсотків займали цінні європейські сорти винограду, що прославили Закарпаття у 70-ті роки на весь Союз. Володимир Миколайович пожвавлюється, коли згадує про свої рейди в Сибір, зустрічі із земляками: — З Мукачева щодня 4—5 рейсів літаки АН-24 робили у Норильськ. Звісно, не тільки вино відвантажували — багато овочів та фруктів. Ми вирощували 7 тисяч тонн овочів. Я привозив ящики слив, яблук, і, чесно кажучи, бувало, прямо-таки частину роздавав землякам в Сибіру. Росія для нас була величезним ринком збуту, який ми нині повністю втратили. У Мукачівському районі ми мали 8,5 тисячі гектарів виноградників, а залишилося — 2,7 тисячі. Буквально за тиждень були знищені масиви технічних сортів, з яких роблять вино.
ЦІ ЗБИТКОВІ СОНЯЧНІ ГРОНА Минуло чимало років від розорення виноградників. Здавалось би, був час для відновлення галузі. Та цього не сталося. За статистичними даними, під виноградниками нині всього 3500 гектарів, в основному під морозостійкою Ізабеллою або її гібридами Делавар, Отелло... Зовсім незначні площі займають цінні європейські сорти — Рислінг, Трамінер, Каберне та інші, які приносили славу закарпатським виноробам. А які можливості має Закарпаття, засвідчує праця тутешнього інституту агропромислового виробництва. Приміром, на міжнародній виставці «Світ-експо — винний погріб», що проводилась у Москві, винороби цього закладу здобули сімдесят медалей: 16 золотих, 39 срібних, одну бронзову. Закарпатські напої мали в російській столиці чудовий збут. Покупці розхоплювали пляшки по 40-50 доларів. Отже, є природні кліматичні умови, щоб готувати якісне вино на рівні світового. Але зі слів нашого співрозмовника виходить, що після розпаювання землі виноградники вирубують і сіють жито. Адже плантації вимагають неабиякого догляду, чимало гною, хімічних засобів обробітку, які дуже дорогі. Перестали надходити спеціальні трактори Т-74В з Молдавії. А як доглянути виноград людям, яким уже по 70-80 років, що одержали земельні паї? Молоді їдуть на заробітки за кордон. Виноградник невигідно утримувати, бо треба платити податки не тільки за землю, але як і за майно. У великих господарствах, таких, як у Ракошино Мукачівського району, кетяги сонячних плодів непросто збути. Заготівельники з ними не хочуть мати справи, бо треба вказувати свій банківський рахунок. Володимир Стасюк каже, що вже три роки винна їм тисячі гривень фірма «Скілур», але «вибити» кошти неможливо: вино в магазинах продається, а фірми... немає. У них, як каже керівник, є «дах» у Києві. Селянам виноград видається в рахунок оплати, а вони його переробляють і везуть на базар. Заводи по розливу вин комерційні фірми перетворили на склади. Про нові насадження годі й говорити. Адже треба п’ять років, щоб одержати повноцінний врожай, і щорічно необхідно вкладати в кожен гектар посадок 50 тисяч гривень. Для того, щоб мати таку «розкіш», слід брати кредити під проценти. За п’ять років господарство залізає в такі борги, що ніякий виноград не окупиться. І тільки держава могла б дати кошти виноградарям з того акцизу, який вона з напоїв збирає. Але як не згадати того ж народного депутата Сергія Ратушняка, який сказав: «Де акцизні збори, які від обсягу алкоголю, що споживаються краєм, повинні б становити понад 110 млн. гривень? Насправді вони мізерні». Про те, щоб нині виграти тендер на поставку вина в Росію, не може бути й мови. Немає потрібної кількості вина, не та його якість. Вихід на Захід, як і раніше, закритий, бо конкурувати з європейськими винами при жалюгідному стані виноградників все одно, що змагатися селянину з сохою з фермером на тракторі.
СУМНІВНІ ЧАРИ ВИНА І все-таки в магазинах ще продаються закарпатські вина, в тому числі — з попередніх запасів. Наш співрозмовник, досвідчений керівник-орденоносець Володимир Стасюк, в якого, як він каже, і досі «колгосп», а тому й виживають селяни, категоричний: «Я вина в магазинах ніколи за 30 років не купляв, б я знаю, що то таке. Я краще вип’ю свого сухого вина, приготовленого з Ізабелли, я знаю, що в магазині — халтура. Ось якщо мене запрошують в гості до високопоставленого колеги — там все натуральне. Я вважаю, що всі світлі вина — підробка». Довелося побувати в агропідприємстві «Бобовище» Мукачівського району у винних погребах. Звідси колись сусло (виноградний сік), як і з багатьох інших господарств, цистернами надходило на Одеський завод шампанських вин. Тепер тут свій цех розливу вин «Сонце в бокалі», «Оксамит України», «Старий замок», «Кагор Український», «Ізабелла десертна»... Господарі хваляться, що саме в них - натуральний продукт, ні добавок, ні ароматизаторів. Проте, як з’ясувалося, навіть посади дегустатора в агропідприємстві немає. Знавці кажуть, що все робиться на око. Цікаво, що «Кагору українського» ( найбільш якісного вина) у пляшках немає, оскільки його нібито добавляють в інші напої — для запаху. З іронією тут відгукуються про вина фірми «Скілур»: мовляв, тамтешні спеціалісти з одного сорту виготовляють 10 видів вина. При цьому уміло маніпулюють червоним і білим вином. Володимир Стасюк категоричний: халтура йде на рівні держави. Чому, наприклад, уже 10 років не чути про з’їзди дегустаторів? Бо вони вже не потрібні! Він вважає, що для фальсифікаторів особливо вигідні підробки, коли змішують червоні вина , наприклад, дешеву Ізабеллу і дорогий Кагор — звісно, на свою користь. Його порада щодо вина «Ізабелли»: якщо пляшку перевернути і є осадок, то це напій без добавок. Взагалі, вино «Ізабелла» підробити важко: воно від добавок мутніє. А ось «Закарпатський коньяк», як вважає досвідчений господарник, фальсифікатори роблять за дві доби. З вина одержують винний спирт. Перша перегонка — 38 градусів, друга — 60, а в результаті доводять до 40. Фільтрують і добавляють угорську есенцію, яку привозять в ампулах, щоб мати присмак терпкості. Використовують також кору дуба. Собівартість пляшки такого «коньяку» — гривня 20 копійок, а продається — більш як за 20 гривень. Далеко за межами Закарпаття відоме багате село Діброва, де в пивницях чи не кожного особняка зроблять «заводський» напій будь-якого виду. Тож марно шукати акцизні гроші, які б пішли на розвиток виноградарства. Коли їдеш селами Закарпаття, то, певне, не побачиш жодного будинку, який би не був обплетений виноградником. Ми поцікавилися, що роблять господарі з приготовленим вином. «Рік довгий,— пояснили, — якась тисяча літрів розходиться. У нас же бартерні стосунки». Словом, вино тут відіграє таку ж роль, як у нас самогонка. Благодатний край, де вже на початку травня достигають черешні. Край не згірший за природними умовами і дарами, ніж якась південна французька провінція. Ось тільки життя закарпатців відрізняється від європейського так само, як газований винний напій від справжнього шампанського. Закарпаття стало раєм для рвачів, які звідси викачують народні багатства. Олександр НАГОРНИЙ. Мукачеве—Луцьк.
