Із Таїсією Станіславівною мене познайомив випадок, який, утім, я схильна вважати закономірністю...
Із Таїсією Станіславівною мене познайомив випадок, який, утім, я схильна вважати закономірністю. Вона першою відгукнулася на мою публікацію про лимонник китайський і запропонувала поділитися саджанцями з нашим читачем, який запитував про цю лікарську рослину. Порозмовлявши кілька хвилин по телефону, я зрозуміла, що мушу зустрітися з цією жінкою та її дивовижними екзотами. Про більшість із них я лише читала на сторінках спеціалізованих видань, але ніколи не бачила їх наживо
Валентина ШТИНЬКО
І ось я на околиці Луцька, в районі цукрового заводу. Потрібну мені садибу впізнаю за бездоганним порядком, жовтими ліхтариками форзиції біля хвіртки, привабливим фіолетом карликових ірисів, розкішним буянням колоновидних яблунь і груш. У квітнику зауважила деревовидні піони, кущі троянд, морозник, ломиніс гірський білий, гортензії та ще чимало всякої-всячини. А ось і сама господиня, привітно посміхається й запрошує на екскурсію по своєму незвичайному обійстю. — Я люблю, щоб із самої весни й до пізньої осені в саду й на городі можна було щось з’їсти, — каже Таїсія Станіславівна. — Сезон розпочинає ревень, його і сирим приємно пожувати, і компот, пиріжки смачні. Після ревеню достигає жимолость. Ну, а далі — голубика, суниці, полуниці у мене від початку сезону до самого снігу. А ось тут — кизил, два дерева, достигають у різний час. До речі, кизилом прекрасно лікується геморой, а маринований нагадує маслини. А ось актинідія (ківі), щоб родила, обов’язково треба чоловічу й жіночу рослину. Минулого року врожай був відер із п’ять, як мовиться, і собі, й людям. Ви не повірите, актинідія – то справжній наркотик для котів. Оце перед вашим приходом тут кілька сусідських активно паслися на молоденьких пагонах. Значить, мають від того якусь користь. А далі я лише встигала вертіти головою і слухати цікаві історії вирощування тієї чи іншої рослини. У магонії, скажімо, не лише смачні ягоди, а це ще й вічнозелений досить декоративний кущ. Вразила суцільна стіна актинідії, яку я спочатку прийняла за виноград, який також почувається тут незле, а також кущі ірги. Але про іргу — окрема розмова. Ростуть у Таїсії Тараненко і червонолиста та зеленолиста ліщина, і золота смородина, і гумі, й різні сорти малини, і йошта, і айва, й барбарис, і райська яблунька – спогад про бабусю… Згадка про родину примусила й мене із таємничого й прекрасного світу екзотів повернутися на грішну землю й запитати господиню: — Ви, мабуть, усе життя цим займалися? Очі моєї співрозмовниці затуманились печаллю. — У тім то й річ, що ні. Я у 1963 році закінчила Київський інститут харчової промисловості, працювала головним технологом на цукровому заводі, ростила двох дітей. У старі часи не те, що тепер, завод працював до березня, а в травні вже кубинський цукор ішов, до 70 тисяч тонн цукру-сирцю виробляли. Двадцять років була керівником практики студентів, так що без перебільшення можу сказати, що виростила для цукрової промисловості ціле покоління технологів. Працювали і в Горохові, Іваничах, Володимирі-Волинському. А жили ми у багатоповерхівці, землі не мали та я й тим не цікавилась. Чоловік був директором цукрового заводу. Але у 1991 році сталася біда. Він загинув в автокатастрофі. Світ, здавалося, розколовся на дві частини: до й після… І щоб якось справитися з горем, із самотністю — діти виросли, живуть окремо — я й почала садити квіти, дерева, стала цікавитися лікарськими властивостями рослин. Незчулася, як затягнуло. Чого не знала — шукала у книжках, періодиці. Звикла працювати з літературою, працюю й досі. Розповіла Таїсія Станіславівна і про те, чому райські яблучка — спогад про бабусю. Їх незабутній смак — то спомин дитинства, яке минуло на Хмельниччині, а воно було гірке, сирітське. Мами не стало, коли їй виповнився рік, і бабуся замінила їй найріднішу людину. Дівчинка намагалася її не засмучувати. Школу закінчила із золотою медаллю, вступивши до інституту, із заміжжям не поспішала, доки не отримала диплома. Прощаючись, я попросила Таїсію Станіславівну час від часу ділитися з читачами «Волині» досвідом вирощування різноманітних якщо не екзотичних, то, принаймні, не вельми поширених у наших краях рослин та їх застосування з лікувальною метою. Вона спочатку категорично не погоджувалася, мовляв, який із мене писар, та й у грудні вже «стукне» 70. Спочатку я подумала, що моя співрозмовниця помилилася, бо виглядає вона ну значно молодшою. І все ж, ми домовилися. Сьогодні Таїсія Тараненко пропонує свою розповідь про іргу. n
ІРГА – ПРОТИ МОРОЗУ Й АТЕРОСКЛЕРОЗУ Іргу я вирощую вже кілька років, та лише недавно в одній із публікацій про цю рослину звернула увагу на її особливу корисність
Таїсія ТАРАНЕНКО По-перше, вона дає чудові солодкі плоди – яблучка, зібрані в багатоплідні китиці (часто їх неправильно називають ягодами). Ці яблучка накопичують дуже багато аскорбінової кислоти, цукрів (понад 11 %) і мікроелементів. В останні роки доведена їх найголовніша цінність – велика кількість бета-ситостерину, який є антагоністом холестерину! Це робить плоди ірги чудовим профілактичним засобом проти атеросклерозу. Плоди ірги як полівітамінний засіб застосовують і для лікування гіпо- та авітамінозу, серцево-судинних і кишково-шлункових хвороб. У народній медицині сік використовують для полоскання горла при ангіні, при лікуванні гнійних ран. Ірга, попри те, що невибаглива у вирощуванні, має також цінні декоративні якості: гарно цвіте, нагадує квітами черемху, швидко достигає (відразу ж після суниці), ягоди не обсипаються, а восени жовте листя довго тримається на кущах. Розповідають, що ірга була однією із тих рослин, плоди якої найчастіше використовували американські індійці й перші поселенці Північної Америки, де зустрічається найбільша кількість її видів. Культивують її і в Центральній та Східній Європі, Малій Азії. Ірга – це близько 25 видів із сімейства розоцвітих. Деякі з них дуже морозостійкі, так що окремі сорти можна вирощувати навіть на Крайній Півночі. Тож і на Волині ірга почувається прекрасно. Особливий інтерес для садоводів представляє ірга канадська, крупноквіткова і крупнолистна. Це невелике деревце або багатоштамбовий кущ висотою до трьох метрів. (Канадська може сягати 5—8 метрів). Ірга – рослина самоплідна, тож на присадибній ділянці може плодоносити один кущ. Росте швидко і в 8—10 років досягає повної продуктивності, а жити може до 60—70 років. На присадибній ділянці її можна висаджувати з північної сторони. Для заправки посадкових ям варто додати суміш землі й перегною у співвідношенні 3:1, якщо нема перегною, його можна замінити торфом, додавши фосфорних і калійних добрив. Після посадки рослину обрізують на 1/3 висоти. У перші три роки догляд за рослинами полягає у розпушуванні грунту та внесенні добрив. Обрізка — видалення слабких, пошкоджених гілок. У куща повинно бути 10—15 штамбиків. На початку плодоношення (3—4 рік) іноді виникає необхідність підв’язувати кущі, щоб вони сильно не нахилялися під вагою урожаю. З плодів ірги можна варити компот, готувати морс, варення, натуральний сік, сушити. До речі, восени зможу поділитися саджанцями. Телефон у Луцьку 76-96-14.
