Конституція країни — це як Біблія народу, за якою йому жити і творити
Конституція країни — це як Біблія народу, за якою йому жити і творити. Це звід обов’язкових для кожного економічних, соціальних, духовних законів, законів державного устрою, на фундаменті яких виростає будівля справедливого суспільного співжиття. І ми повинні сприймати Конституцію як святу молитву, котрою освячуються всі добрі і праведні діла. А якщо хтось, боронь Боже, глумиться над цим сокровенням, то переконано твердимо, що це посланець диявола На жаль, новочасне державне будівництво дорогого для кожного справжнього патріота храму під назвою “Незалежна, соборна Україна” позначене полегшеним, а то й відверто нігілістичним, зневажливим ставленням не тільки до Конституції, а й до законів взагалі, як і до загальноприйнятих моральних норм. І пояснень цього, причин далеко шукати не треба, вони, як мовиться, на поверхні. Якщо з Конституцією легко поводяться, а то й ігнорують її не тільки дрібні чиновники, а й народні депутати і сам Президент — її гарант, то що можна говорити про простих грішних. З іншого боку, всі бачать, що записані в Основному Законі права і свободи громадян не забезпечуються державою — чи то йдеться про безкоштовне медичне обслуговування, чи недоторканність особи та її майна. А фактично не діюча Конституція належної ваги в суспільстві не має, пієтету до себе не викликає. А ми ж, українці, маємо давні і славні конституційні традиції. Ще у княжу добу наші пращури могли похвалитися перед Європою Зводом накреслених законів, які визначали обов’язкові норми поведінки як верховників, так і їхніх підданих в тогочасній спільноті. “Руська правда” Ярослава Мудрого значилась не лишень у його вотчині біля Дніпра, а й практикувалась у школах раннього феодального середньовіччя. А коли 1710 року гетьман Пилип Орлик умудрував скласти першу в цивілізованому світі та стверджену козацькою радою демократичну конституцію, то це був, як мовиться, небачений досі демократичний прорив. Ми героїчно звойовували свою людську свободу в ратних походах, у кривавих забитвах за правду й справедливість. Тож недарма українські народні пісні та думи восславляють козацьку християнську волю, переможний видзвін шабель та бойові степові лаштунки: “Ти дівчино, ти щаслива, В тебе батько, мати є, Рід великий, хата біла, Все, що в хаті,— то твоє. А я бідний, безталанний, Степ широкий — то ж мій сват. Шабля, люлька — вся родина, Сивий коник — то ж мій брат”. То — із привільної бадьорої пісні “Там, де Ятрань круто в’ється”. Наче співана жива історія козаччини. Тож пам’ятаймо її і належно поціновуймо во віки віків! Як свою долю, як невмирущість духу нашого українства! Наші предки дорогою ціною виборювали свою незалежність, волю і долю. А ось тепер плодами їх важкої ратної і трудової звитяги хочуть скористатися політики у своїх корисливих інтересах. Для цього вони прагнуть приватизувати право на своє трактування конституційного процесу. Який широкий веєр забаганок ми бачимо сьогодні у представників різних політичних партій та груп, які намагаються подати проекти змін до Конституції “на свій копил”, не заради інтересів людей і держави, а щоби пролонгувати собі право на комфортне життя, право владарювати над громадою, котрій делеговано відповідні обов’язки, зате позбавлено її елементарних прав, включаючи і судову систему захисту людини, свободи і справедливості. Гляньте-но, скільки “ширпотребного твору ідеологічного” на так званому ринку “демократичних ілюзій”! І всі — буцімто схвалені авторитетними комісіями — пропонуються як еталони юридичного розмислу. Міністр юстиції України Микола Онищук, який всупереч українській граматиці пише своє прізвище через кореневе “і”, а не “и”, публічно нахваляється: — За всі роки незалежності, по суті, вперше Венеціанська комісія позитивно висловилася щодо подібного законопроекту. Комісія визнала проект Конституції, внесений Віктором Ющенком, таким, що відповідає європейським стандартам. Питається: хто представляв од імені нашої держави сей документ? Звичайно ж, пан Онищук. Хто наприлюдки, без критичного аналізу, возносить нині його? Так, той же послужливий міністр юстиції. Представники Партії регіонів навпаки твердять, що до документа було багато зауваг. Це саме говорить і спікер Верховної Ради України Володимир Литвин: “Дуже великі політичні погрішності, та й граматичних помилок вистачає...”. Борзі скакуни міністерські на всі лади нахваляють ними же виписаний закон, який аж ніяк не відповідає девізові: “Конституцію — народу!”. А ось що безапеляційно заявив цими днями глава держави в ефірі каналу ІСТV: – Ми повинні спонукати всіх політиків дістати з тайників Конституції, які написані Медведчуком і Тимошенко, другою стороною чи третьою стороною. Якщо ми чесні політики — будь ласка, витягуємо руки з кишень, кладемо на стіл, даємо текст і кажемо: це світогляд, який стоїть за мною, це мій світогляд, який я хочу принести своїй нації. Ось так, за таким принципом твориться Основний Закон держави “від імені людей”. Справді, хто тільки із політиків і скільки разів не брався останнім часом вдосконалювати і навіть переписувати Конституцію. Звичайно ж, “під себе” і для себе, а не для нас. А поведінку тих політичних сил, які домовляються про нову редакцію Основного Закону таємно від народу, ми вже давно оцінили. Йдеться-бо про президентські вибори. І ось тут отаборилися до забитви буквально всі — і “правдоносці” національного штибу, і одверті українофоби кшталту Азарових з чужинського помосту, і вкрай збайдужілі до політичних оргій, по горло насичених “диким ринком” власників шахт і заводів, великих промислових об’єктів, викрадених у селян земельних уділів та, врешті, вершителів “економічної погоди” — банкірів. Аж задихається ця грошолюбна челядь в біготві за наживою. Коштом, скажемо одверто, що його мав би використовувати по-хазяйськи український народ. Стратегія суцільного обману є характерною ознакою сучасного українського політикуму. Хоч усім відомо, що змінити Конституцію до президентських виборів уже неможливо, цю тему вперто насаджують саме зараз, як яблуко роздору. Творення Конституції — не одномоментний акт, він має тривати довго, підходити до цього слід дуже відповідально і виважено, радячись із своїм народом, а не розробляючи положення Основного Закону в різних партійних штабах, виходячи насамперед із своїх шкурних інтересів. Нинішні політики тільки те й роблять, що звинувачують Олександра Мороза в порушенні балансу влади. А що вони самі зробили в цій справі за час своєї каденції? Ситуацію доведено до того, що ми не знаємо, яку державу нині будуємо — президентську, парламентську чи ще там якусь “змішану”. Десять років тому в книзі “Христос воскрес — воскресне Україна”, котра вийшла у видавництві “Дніпро”, я після благословення її Патріархом України-Руси Філаретом сказав: Вимірювати будемо добро, Поборемо і лихо, і страждання, Є істина у цьому світі давня — Ніхто не поверне назад Дніпро. І будуть втрати й успіхи нові, Бо то ж закон утвердження нового... Благословенна Україна Богом, Не віддамо свободи вже навік! Якщо Конституція адресована працелюбному людові, якщо вона створює життєдайні умови для моєї родини, для моєї нації, то я пильно стерегтиму її золотоверху, як Київська Софія, забудову, буду оберігати її, як нашу Біблію святу на весь вік.
